Курці, прошу, не вбивайте себе та тих, хто поруч

Я не знаю, чи багато серед читачів УП курців, тому не можу передбачити, яка буде реакція на цей невеличкий допис. Але все ж таки дозволю собі висловитись з неприємної для них теми.

Мені хотілось би почути від курців відповідь на питання, як вони ставляться до тих, хто не палить цигарки. Чи не вважають вони їх людьми другого сорту? Також хотілось би зрозуміти, чи згадують вони про тих, хто не палить, коли димлять цигарками на вулиці, стоячи біля пішохідного переходу, в нічних клубах, проводячи дозвілля, в ресторанах, сидячи на літніх терасах, або, наприклад, на пляжах, відпочиваючи.

Всі – від підлітків до людей похилого віку знають, що алкоголь наносить шкоду у разі надмірного споживання, а паління шкідливе завжди, навіть, викурюючи одну цигарку чи вдихаючи лише тютюновий дим. Всі курці усвідомлюють, наскільки шкідливою є ця їх звичка. Але чудово розуміючи це, вони щоденно без жодних докорів сумління знищують не тільки власне здоров'я, а і здоров'я тих, хто опиняється поруч з ними.



Люди вільні роботи з власним життям все, що їй заманеться, але чому курці абсолютно щиро вважають, що це не їх проблема, коли, курячи в громадських місцях, вони шкодять здоров'ю тих, хто не курить.

Державні інституції в країні роблять вигляд, що вони борються з тютюнопалінням. Ось навіть нещодавно закон прийняли, яким забороняється курити в тамбурах поїздів. Більш того ми дожили до такого знаменного часу, коли "зрівняли" в правах тих, хто не палить, з тими, хто це робить. Зараз в ресторанах та барах має бути відведено вже 50% площі для тих, хто не палить. Раніше для них дозволялось відводити лише 30% площі. Але де вибачили реальний контроль за дотриманням хоча б цієї норми резервації для некурящих? Мені колись довелось сперечатись з менеджером однієї кав'ярні з приводу того, наскільки дотримана у них норма про 30% площі для некурящих. Насправді цих 30% там явно не було, до того ж два чи три столика для некурящих були виділені у найбільш "престижному" місці в закладі – біля входу в туалет. Зрозуміло, що більше я в цьому закладі жодного разу не був. Але це в Києві, на вул. Льва Толстого, в центрі столиці. А спробуйте отримати право не вдихати дим тютюну, сидячи на літніх терасах в комплексі "Арена". До речі це місце розташовано ще центріше в Києві. Але і там, людям другого сорту, ну тобто тим, хто не бажає шкодити власному здоров'ю, можуть запропонувати лише місця усередині приміщень, а от літні тераси залишаються для людей першого сорту – для тих, хто палить цигарки. На що ж в цьому випадку можна розраховувати за межами столиці. У тому році в Сімферополі після питання про наявність в ресторані зони для тих, хто не палить, на мене щиро подивились як на якогось закінченого божевільного. Таке відношення до прав некурящих характерне для різних регіонів країни, де останнім часом мені доводилось бувати – наприклад, в Одесі, Миколаєві, Камінці-Подільському.

Зрозуміло, що в звичці громадян країни палити, і чим більше, тим краще, зацікавлені тютюнові компанії. Є свій інтерес і у деяких державних чиновників та депутатів парламенту, які отримують хабарі, лобіюючи їх інтереси. Але в якій мірі в цьому зацікавлена українська держава? Добре відомо, що доходи, які надходять в бюджети всіх рівнів від цих тютюнових вбивць, реально значно менше від витрат, які приходиться витрачати з бюджетів, лікуючи тих, чиї хвороби пов'язані з цією згубною звичкою. До того ж це лікування чомусь змушені покривати з власних кишень і ті, хто не курить, бо отримані від них податки держава змушена направляти на лікування хвороб, пов'язаних з тютюнопалінням. Згідно медичної статистики щорічно в Україні десятки тисяч людей вмирають від раку та хвороб серцево-судинної системи, внаслідок цієї вбивчої звички. А до цього числа слід додати ще дітей, які народжуються з різними формами патології, які пов'язані з тим, що їх батьки не можуть подолати свою залежність від цигарок. Реальні наслідки зростання тютюнопаління в країні значно жахливіші ніж Чорнобильська катастрофа, і медичні фахівці про це говорять постійно.

В той час як в розвинутих країнах ведеться постійний наступ на всі фактори, що провокують тютюнопаління, і це дає відчутні позитивні результати, в Україні робиться ще надзвичайно мало.

Я хочу бути правильно зрозумілим. Я не закликаю до кардинальних заходів – все і негайно, бо розумію проблеми, що виникають у зв'язку з реалізацію заходів по реальному скороченню тютюнопаління.

Так, наприклад, я проти кардинального підвищення акцизів та податків для тютюнових компаній, бо це лише призведе до масштабного ввезення в Україну контрафактної тютюнової продукції з території країн – наших сусідів, в яких ці податки будуть нижчими.

Я також розумію, що тютюнопаління це справжня наркотична залежність, тому сподіватись на швидке скорочення кількості осіб, які страждають від цієї згубної звички не доводиться. Але при цьому я переконаний в необхідності впровадження низки норм, пов'язаних з обмеженням тютюнопаління в країні. Так необхідно різко обмежити громадські зони, в яких дозволено тютюнопаління. Більш того, має бути категорично заборонено тютюнопаління в громадських місцях, де ті, хто курить, і ті, хто не робить цього змушені опинятись поруч. Потрібно заборонити тютюнопаління на відкритих терасах ресторанів, барів, на загальних місцях відпочинку, особливо враховуючи знаходження там дітей.

Більш того в цьому випадку є сенс навіть подумати про введення додаткового місцевого збору для закладів, які дозволяють курити своїм клієнтам. І головне забезпечено жорсткий контроль за дотриманням вказаних обмежень.

До речі я зіштовхувався з досвідом менеджерів закладів, де тютюнопаління було з тих, чи інших причин заборонено. Так от з'ясувалось, що після цього кількість відвідувачів в них не тільки не скоротилась, а навіть зросла.

У разі введення системи медичного страхування доречно також передбачити додаткові внески для тих, хто за висновком лікарів, курить цигарки.

В цілому потрібно створити таку систему відносин в суспільстві та сформувати громадську думку таким чином, коли тютюнопаління є непрестижним, характерним лише для слабких людей, які в щоденному житті змушені відчувати дискомфорт внаслідок своєї звички та неспроможності подолати тютюнову залежність.

Я переконаний, що людство зможе колись повністю позбутись наркотичної залежності тютюнопаління. Але при цьому хотілось би, щоб громадяни України до цього часу дожили, не вбивши один одного тютюновим димом.