З Днем Незалежності, Україно! Все у нас буде добре!!!
У 1991 році після проголошення Верховною Радою Акту про проголошення незалежності України багато хто зазначав, що головне для України – це час. Саме час грав і продовжує грати на користь збереження української державності. Ще років десять назад були ті, хто щиро вважав, що незалежність України це щось неприродне та тимчасове і ось-ось має завершитись. Вони казали, ще трохи і Росія почне займатись Україною, після чого вона буде знову приєднана до російської держави. Але час, незважаючи на дріб'язковість та моральну убогість нашої політичної еліти, грає на Україну. Зростають та досягають повноліття все нові і нові покоління молодих людей, які не жили в Радянському Союзі, для яких українська держава є їхньою єдиною батьківщиною.
Днями у мене зламалась пральна машина, і коли я виклав майстра, то прийшов молодий хлопець, якому, як з'ясувалось, 19 років, та який лише три місяці як переїхав з Сімферополя. Я почав розпитувати про його ставлення до проросійських настроїв у Криму, про бажання значної частини мешканців півострова приєднатись до Росії і він відповів, що вважає себе українським патріотом, і не хоче ніякого відокремлення. При цьому він щиро пояснив, що народився в Україні, ніякого іншого статусу України, крім як незалежної держави, не бачив і собі навіть не уявляє, тому ніякого приєднання Криму чи всієї України до Росії не сприймає і, якщо буде потрібно, захищатиме Україну від будь-яких загарбників. Цей молодий хлопчик говорив це російською, при чому абсолютно спокійно. Ніякого пафосу в його словах не було. Щирість його почуттів у мене не викликала жодного сумніву, на відміну від багатьох наших а-ля націонал-патріотичних діячів, які можуть довго розповідати про свою любов до України, звертатись до громадян зі словами "любі мої" і при цьому безсоромно зраджувати та грабувати українську державу.
Нещодавно зайшла у мене розмова з одним чоловіком про районного керівника, який, за моєю інформацією бере хабарі та краде державні кошти та майно. Коли я про це сказав своєму співрозмовнику, той відповів, так, можливо той і хабарник, і державне майно краде, але справжній патріот. Мені прийшлось пояснювати, що за жодних умов не варто вважати патріотом людину, яка бере хабарі та розкрадає майно місцевої громади, бо тим самим дискредитує та послаблює українську державу. Тому промови деяких "патріотів", що нещодавно були при владі, у мене нічого крім роздратування та сарказму не викликають. Їхня злодійкувата та бездарна діяльність ще довго аукатиметься державі та українським громадянам.
Зрозуміло, що святкування дев'ятнадцятої річниці проголошення української незалежності відбувається в умовах певної гіркоти та спустошеності, бо до влади прийшли представники політичної сили, в рядах якої дуже багато людей з підкресленою демонстративною українофобію. Дехто з них щирий в своєму не сприйнятті української України, дехто використовує антиукраїнську риторику з метою отримання політичної та фінансової підтримки з боку російських можновладців. Але вся ця агресивна українофобія, спроби відновити російські історичні міфи, вже не можуть кардинально вплинути на свідомість українських громадян та розвиток української державності. Голодомор вже назавжди залишатиметься навмисним злочином комуністичного режиму, спрямованим на фізичне знищення українського селянства. Українські патріоти, що протягом двадцятого сторіччя боролися за належну українську державу, вважатимуться національними героями. А Україна і надалі буде розвиватись як незалежна держава, зі своїми, об'єктивно відмінними від Росії, національними інтересами. І це все вже нікому змінити не вдасться.
Головне зараз для тих, хто щиро вважає себе українським патріотом, це припинити скиглити. Заламування рук та завивання "Україна гине" не тільки не відповідає дійсності, але і не продуктивне.
Партія регіонів, як і її попередники, не назавжди опинилась при владі, хоча дехто сподівається саме на це. Українське суспільство чекає від опозиції не демонізації "регіоналів", не соціального популізму та демагогії, не яскравих, але пустих гасел та обіцянок. Цим за дев'ятнадцять років українські громадяни нагодовані безмежно. Суспільство сподівається побачити альтернативну програму дій, з реальними проектами законів, які можна і потрібно приймати в одному і тому ж вигляді поза залежності від того знаходиться політична сила в опозиція чи при владі.
Багато з того, про що мріялось у далекому 1991 році і досі не реалізовано, але при цьому не можна не зазначити, що українське суспільство за ці дев'ятнадцять років суттєво змінилось, воно значно подорослішало, позбавилось більшості наївних ілюзій та сподівань на диво. А це і є запорукою, що все у нас буде добре.
З Днем Незалежності, Україно!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.