День Перемоги із сльозами на очах
Напередодні 9 травня знову в Україні тривають сварки з приводу відзначення перемоги антинацистської коаліції над націонал-соціалістичним режимом Німеччини. В цьому році вона набула ще більшого розголосу в результаті рішення про вивішування червоних прапорів.
Логіку дій влади в цілому можна зрозуміти. Вона намагається відволікти увагу пересічних громадян від проблем, пов'язаних з падінням їх реальних доходів та відповідним зростанням незадоволення в суспільстві. Можна зрозуміти логіку комуністів, членів формальної лівої партії, які замість реального соціального захисту найманих працівників активно обслуговують правлячий режим. Можна зрозуміти логіку дій ВО "Свобода". Проявляючи показову активність з питання святкування 9 травня її ватажки відволікають увагу від того, що, маючи більшість практично в усіх місцевих радах західноукраїнських областей, на місцевому рівні практично нічого не робиться для прозорого використання бюджетних коштів, вирішення комунальних проблем, створення максимально привабливих умов ведення бізнесової діяльності, а рівень корупції в місцевих органах влади такий як всюди по країні.
Формування атмосфери конфлікту – це вигідне тло для тих, кому нічого більше пред'явити в якості позитиву своє діяльності. І коли дехто з націонал-радикалів намагається представити 9 травня як трагедію, то в одних випадках – це звичайна дурість, в інших – свідоме намагання розпалювати нетерпимість в суспільстві та відволікання уваги людей від свого непрофесіоналізму та корумпованості. Теж саме стосується і влади, коли вона намагається вивішувати червоні прапори комуністичного режиму, який спільно з нацистським режимом розв'язав ту війну. Очевидна дурість одних, поєднана з цинізмом та корумпованістю інших.
В цілому в українському суспільстві є розуміння, що Другу світову війну розв'язали два злочинних режими, які неминуче раніше чи пізніше почали би взаємну бійню за світове панування. В якийсь момент один з них встиг напасти раніше іншого, принісши жахливі страждання та смерть десяткам мільйонів людей на території колишнього Радянського Союзу. Завершення цієї трагедії 9 травня безперечно не може не викликати радість тих, хто її пережив та загубив в ній близьких, друзів, знайомих. Зрозуміло, що обидва ці людожерських режими не могли би перемогти. Тому один з них ще протягом п'ятдесяти років розв'язував війни, вбивав людей, принижував їх гідність. А колішні союзники по антинацистській коаліції були змушені всі ті роки продовжувати з цим режимом "холодну війну". В будь-якому випадку це краще ніж війна з бомбами, гарматами та ракетами.
Але від того сам факт, що 9 травня завершилось існування одного зі злочинних режимів, не може не викликати радість. Тому, як завжди, я піду до свої родичів, яким вже за вісімдесят років, і поздоровлю їх з одним найсвітліших для них святом – Днем Перемоги. Перенісши дітьми всі тяготи тієї жахливої війни, вони мають право на це свято.
А сьогоднішнім політикам, як владним, так і опозиційним, хотілось би порадити припинити займатись провокаціями, не влаштовувати ігрища на кістках жертв двох злочинних режимів, не налаштовувати одних громадян проти інших та зайнятись сьогоденними справами.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
