4 березня 2012, 02:11

Скандал із лекціями про ''фашиста'' Бандеру. Точка зору Могилянки

2 березня прочитав блог "антифашиста" Вадима Колесніченка, відомого своїм підкресленим печерним антиукраїнством, і який насправді настільки ж далекий від боротьби та протидії фашизму, як, наприклад, пан Азаров від боротьби з корупцією.

Не маючи уявлення про справжні причини конфлікту навколо лекції історика з ФРН Ґжеґожа Россолінського-Лібе, не хотів робити жодних коментарів. І ось лише тільки зараз побачив відповідь могилянців на заяву Фонду Гайнріха Бьолля від 28 лютого 2012 року в розділі "Історична правда", яка була розміщена теж 2 березня.

Не ставлячи під сумнів право головного редактору "УП" пані Притули визначати місце розташування тих чи інших матеріалів, вважаю, що відповідь могилянців мала би бути розміщена саме на першій сторінці видання. На жаль, окремі розділи "УП", в тому числі "Історична правда", значно менш відвідувані, а тому цю відповідь ймовірно прочитали би значно менше читачів УП. В той же час, очевидно, що вона є важливою та дає розуміння ситуації навколо цієї доповіді для значно більш широкого загалу ніж просто вузького кола істориків. Тому, заздалегідь приношу вибачення у пані Притули, але дозволю собі розмісти її в себе в блозі.

Скандал із лекціями про "фашиста" Бандеру. Точка зору Могилянки

"...Було зрозуміло, що лекція планується як скандальний захід: нас просили зайнятися питанням безпеки і забезпечити охоронців для лектора". "...Іt was clear that the lecture is planned as a scandalous event: we were asked to take care of security matter and to provide bodyguards for the lecturer".

В Києві відбулася єдина лекція історика з ФРН Ґжеґожа Россолінського-Лібе, присвячена "фашисту" Степану Бандері і ОУН. Лекція супроводжувалася політичними протестами проти її проведення від імені партії "ВО "Свобода", що змусило німецьке посольство взяти під охорону історика і обмежити допуск слухачів.

Інші три з запланованих лекцій були відмінені. Фонд Бьолля (організатор лекцій Россолінського-Лібе) виступив із заявою, в якій стверджував, що академічні структури, які мали надати майданчики для лекцій історика, відмовилися зробити це через політичний тиск.

Фонд назвав ситуацію "плачевним станом академічних свобод в Україні" і виступив проти обмеження цих свобод.

У відповідь на заяву фонду власну заяву оприлюднив Центр польських та європейських студій НаУКМА – один із майданчиків, який відмовив у наданні приміщення для виступу Россолінського-Лібе. "Історична Правда" публікує цю заяву українською і англійською мовами.

Найближчим часом читайте на ІП конспект лекції Ґжеґожа Россолінського-Лібе в Києві і хронологію скандалу.

--------------

Відповідь на заяву Фонду Гайнріха Бьолля від 28 лютого 2012 року

Від імені Центру польських та європейських студій ми хотіли б прояснити деякі моменти, згадані у заяві Фонду Бьолля 28 лютого 2012 року.

По-перше, ми б хотіли спростувати ваші твердження про тиск партії "Свобода", який нібито й спричинив наше рішення відмовити у прийнятті лекції Ґжеґожа Россолінського-Лібе. Це було наше незалежне рішення, про яке ми вас повідомили 8 лютого 2012 року.

По-друге – що стосується нашого побоювання "конфліктного потенціалу теми". Це звинувачення недоречне, оскільки з 2007 року ми організували ряд публічних лекцій про історію Другої світової війни загалом і ОУН-УПА зокрема.

Кілька з цих лекцій були організовані у співпраці з Німецькою службою академічних обмінів, Фондом Бьолля і посольством Німеччини (проект під назвою "Національне державотворення в Україні XX-го сторіччя"): це виступи Пера Рудлінга "Теорія і практика: націоналістичне представлення ОУН-УПА в історії" (жовтень 2010), Франка Ґольчевскі "Значення України для Німеччини в першій половині XX сторіччя" (грудень 2010).

Крім цього, ми запрошували таких спеціалістів у цій темі як Тимоті Снайдер (січень 2010), Ґжеґож Мотика (кілька разів у 2007-2011), Джон-Пол Химка (липень 2011), Карел Беркгоф (лютий 2012). Ми сподіваємося, що цей рівень прізвищ і тем, залучених нашим центром, є достатнім для демонстрації нашої відкритості до дискусії (якщо ця дискусія підготовлена на відповідному рівні).

По-третє, було заявлено, що наша відмова була "абстрактною і неконкретною". Ось аргументи. Ми започаткували спільний проект "Національне державотворення в Україні XX сторіччя" у 2010 році. Але з того часу відбулося лише кілька заходів, академічний рівень який був незадовільним.

Почнемо з того, що ми не мали жодного впливу на вибір запрошуваних лекторів, тож довіряли це нашим партнерам (Німецькій службі академічних обмінів, Фонду Бьолля і посольству ФРН). Однак з жовтня 2011 року стало зрозуміло, що рівень лекцій не відповідає нашим очікуванням. Лекції були розраховані на німецьку, а не на українську академічну аудиторію (повторення відомих фактів і "непроблемність" загалом).

Деякі з цих лекцій виявилися звичайними захистами дослідницьких проектів (що годиться для дослідницького семінару, але недостатньо для публічної лекції). В результаті ці заходи привабили мало людей. Після такого досвіду ми вирішили більш прискіпливо ставитися до лекторів, пропонованих нам нашими партнерами.

Наприкінці грудня 2011 року нам запропонували прийняти лекцію магістра Ґжеґожа Россолінського-Лібе, якого нам представили як аспіранта професорів Ґольчевскі і Химки. Ми дали попередню згоду, але цього разу хотіли упевнитися у відповідному академічному рівні лекції.

Перші сумніви виникли, коли ми дізналися про назву майбутньої лекції ("Український фашизм, німецький націонал-соціалізм, радянський комунізм і питання етнічного й політичного насильства в Західній Україні") – вона була занадто широкою і демонструвала непрофесіоналізм лектора (скажімо, у вживанні анахронічного терміну "фашизм", з історичної точки зору прикладаного хіба що до конкретної ідеології італійського фашизму. Це демонструє тенденційність такого підходу).

Після цього назва теми лекції була переформульована як "ОУН-УПА і етнічне та політичне насильство на Західній Україні, 1939-1950", що було більш конкретним, але все ще викликало питання (приміром, які території маються на увазі під визначенням "Західна Україна у 1939-50 рр.").

Коли ми отримали реферат лекції, виникло ще більше запитань. Згідно з рефератом, лектор планував говорити про етнічні чистки, здійснені ОУН-УПА десь у "Західній Україні", тоді як із переліку його публікацій випливало, що він спеціалізується на історіографії, історичному дискурсі і пам'яті про Степана Бандеру.

Його проект не включав архівних досліджень, необхідних для обговорення масштабу етнічних чисток – а це є занадто контраверсійною темою, щоб поводитися з нею так легковажно. Якби він хотів поговорити про історіографію, це мало бути згадано в назві лекції. З іншого боку, у нас уже була лекція Рудлінга точнісінько на цю тему.

Остаточно на наше рішення вплинули відгуки наших західних колег, які займаються сучасною історією України – навіть якщо вони знали ім'я Россолінського-Лібе, то воно було відоме їм не за його академічні досягнення, а за його екстремістські заяви на історичних форумах і конференціях (приміром, на форумі Memory at War).

Зрештою, схоже, що наші партнери (Німецька служба академічних обмінів, Фонд Бьолля і посольство ФРН) від початку усвідомлювали конфліктний потенціал цієї лекції. Навіть до оголошення назви лекції було зрозуміло, що вона планується як скандальний захід: нас просили зайнятися питанням безпеки і забезпечити охоронців для лектора, що, на нашу думку, є недоречним для публічної лекції, організованої академічною інституцією (було схоже, ніби до нас у гості збирається Салман Рушді).

У вашій заяві ви згадали, що єдиний способом доведення чиєїсь неправоти є базована на дискусії "аргументована фахова критика". В цій ситуації ми бачимо кілька варіантів її вирішення: ви можете організувати конференцію або підтримати публікації монографії чи збірки статей німецьких науковців.

У випадку, якщо хочете просувати молодих німецьких науковців в Україні, ви можете попросити нас організувати їхні презентації у форматі наукових семінарів, які регулярно проводяться як частина кандидатської програми НаУКМА.

З найкращими побажаннями,

Олена Бетлій, кандидат наук, директор Центру польських та європейських студій НаУКМА

Катерина Диса, PhD, заступник директора Центру польських та європейських студій НаУКМА

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.