Піар, міжнародний імідж України і трансатлантична інтеграція: вплив газової кризи 2009 р.
Питання стосовно того, хто вийшов переможцем із газової кризи 2009 р., буде обговорюватися ще роками, а досягнути згоди в ньому буде набагато важче, ніж три року тому. три роки тому Україна явно виграла піар кампанію, оскільки вперше в її історії увесь Західний світ (включаючи журналістів, державних посадовців, незалежних експертів, міжнародні організації тощо) об'єднався на її захист та не повірив заявам Росії про те, що Україна відкачує російський газ.
три роки тому Захід звинуватив Росію та став на бік України, де все ще мерехтіло полум'я Помаранчевої революції, хоч воно і було пригашено після відставки уряду Юлії Тимошенко за чотири місяці до цього. три роки по тому полум'я Помаранчевої революції згасло, а на Заході глибоко вкорінилася втома від Ющенка.
Під час газової кризи 2006 р. Україна не потребувала ніякої піар кампанії на Заході, оскільки позиція України з приводу конфлікту була висвітлена в кожній газеті та на екрані кожного телевізора. Протягом три років після цього Україна не найняла жодну західну піар-компанію, напевне, хибно сподіваючись на те, що Захід знову стане на бік України, як він це зробив раніше. Це виявилося серйозним прорахунком Києва.
Порівняно з 2006 р. репутація України вже була зіпсована чотирма роками внутрішньої політичної боротьби та незначним прогресом у виконанні обіцянок Помаранчевої революції. Таким чином, для Газпрому було набагато легше, зважаючи на його потужні фінансові ресурси, здійснювати атаку на імідж України, оскільки внутрішній розвиток України протягом останніх трьох років суттєво пошкодив прихильне ставлення до Помаранчевої революції. У 2006 р. Захід не повірив у російські заяви про те, що Україна "краде" газ, у той час як цього року Захід таки повірив у деякі з подібних заяв.
Однією з найважливіших причин того, що газова криза 2009 р. не була достатньо висвітлена в мас-медіа, полягала в тому, що уряд Юлії Тимошенко намагався позбутися корумпованих газових посередників, таких як РосУкрЕнерго (РУЕ), і таким чином знизити рівень корупції в українській політиці і, зокрема, в парламенті. Найбільша парламентська фракція, Партія регіонів, фінансується газовим лобі РУЕ, і усунення посередників серйозно шкодить фінансуванню Регіонів напередодні президентських виборів у грудні. Усунення найбільшої в Європі організації, що займається відмиванням грошей, від сфери торгівлі газом також сприяє посиленню європейської енергетичної безпеки.
Ці два фактори могли потужно використовуватися у лобіюванні західними піар-компаніями, що працювали б на український уряд – якби вони були найняті для цього. Те, що газова криза тривала на 17 днів довше, ніж у 2006 р., було неприємно для європейців, відключених від поставок газу під час дуже холодної зими. Проте український уряд міг би стверджувати, що результати газової кризи 2009 р. були більш сприятливими для Європейського Союзу, ніж результати кризи 2006 р.
три роки тому уряд Юрія Єханурова не підготував Україну до газової кризи і швидко здався 4 січня 2006 р. (незважаючи на суттєву підтримку України з боку Заходу), підписавши невдалий контракт, що впровадив РУЕ на український ринок. Під час кризи 2009 р. уряд (як був змушений визнати Президент) створив запаси газу на чотири місяці, давши змогу Україні довше витримувати тиск з боку Росії, та, зрештою, підписав кращий довгостроковий контракт, що усував посередників. Проте причини сильнішої переговорної позиції України не були повністю усвідомлені Європейським Союзом, що однаково звинувачував обидві сторони під час газової кризи 2009 р.
Вплив на українську зовнішню політику
Погодившись на швидший перехід до ринкових цін, Прем'єр-Міністр Тимошенко зробила велику послугу для виконання завдань України стосовно трансатлантичної інтеграції. Як зазначила Юлія Мостова (http://www.dt.ua/1000/1550/65154/), протягом останніх чотирьох років Україна жила в полоні міфу, що вона може інтегруватися в НАТО та ЄС, імпортуючи субсидований газ. Насправді інтеграція в західні структури можлива лише після того, як Україна почне платити "ринкові" ціни за газ і більше не матиме газової залежності від Росії, що серйозно корумпувала українську внутрішню політику та перешкоджала трансатлантичній інтеграції України.
Погроза ЄС переглянути власні стосунки з Україною позбавлена будь-якого серйозного підґрунтя. Якби ЄС пропонував Україні майбутнє членство, тоді ця загроза була б реальною (в майбутньому угода про асоціативне членство може перетворитися в пропозицію щодо членства, як сталося у випадку країн Східної Європи). Проте до того часу, як угода про асоціативне членство стане пропозицією щодо членства, ЄС не матиме значної переговорної сили стосовно України.
Нова програма "Східне партнерство" (частина Європейської політики сусідства), запропонована усім східним сусідам ЄС, ставить Україну в один ряд із автократичною Білоруссю, комуністичною Молдовою та кавказькими країнами, які ніколи не приєднаються до ЄС. Ця політика є просто новою "упаковкою" для старих та існуючих політик ЄС, що не може запропонувати нічого нового Україні. На відміну від НАТО, ЄС ніколи не вітав політичні результати Помаранчевої революції; зокрема, бажання України інтегруватися в західні структури.
Єдиними сферами, важливими у стосунках України та ЄС, є Вільна торгова зона та безвізовий режим переміщення. Очевидно, що газова криза 2009 р. не матиме жодного впливу на обидві сфери.
Що ж стосовно відносин України з НАТО?
Газова криза не вплинула на стосунки, що були закладені на зустрічі міністрів НАТО в Брюселі у грудні 2008 р. Замість Плану дій щодо членство в НАТО (ПДЧ), комісія Україна-НАТО складе Річну національну програму надання допомоги Україні у впровадженні реформ, необхідних для вступу в НАТО, без використання ПДЧ. Єдине питання наразі лише в тому, як ці "нові" плани будуть відрізнятися від річних Планів дій, які Україна виконувала з 2003 р. і які були започатковані урядом Віктора Януковича. Ці Плани дій на 90 відсотків складали ПДЧ.
Цей рік із самого початку обіцяє бути складним для розвитку української зовнішньої політики, оскільки він багато в чому буде визначатися боротьбою із світовою фінансовою кризою та президентською виборчою кампанією. На відміну від 2006 р., Україна не виграла інформаційну війну під час газової кризи 2009 р. Проте також і не програла повністю. На Заході вина за кризу однаковою мірою покладається на Україну та Росію, і тому криза суттєво не вплинула на інтеграцію України на Захід. Проте Україні необхідно працювати краще для пояснення своєї версії історії з газом на Заході. Інформація – це зброя.
Наступний рік буде першим роком протягом двох декад незалежності України, коли Україна не буде імпортувати субсидований газ. Таким чином, наступний рік буде першим роком в історії України, коли український президент матиме можливість проводити справді незалежну зовнішню політику, вільну від газових відносин, залежних від Росії.
Обрання того президента, що зможе використати цю нову можливість прискорити трансатлантичну інтеграцію України, лишається за українськими виборцями. Можливість буде наявною; питання в тому, чи Україна використає її?
