Застій кампанії Яценюка
Для Арсенія Яценюка момент хорошого старту передвиборчої кампанії вже пройшов. Після звільнення з посади парламентського спікера у листопаді 2008 року за підтримки з боку президента та керівника його секретаріату Віктора Балоги рейтинг Яценюка помітно зріс до 10-12 % – лишень на кілька пунктів менше, ніж рейтинг Юлії Тимошенко. Яценюк банально скористався загальнопоширеним розчаруванням у політиках, які постійно сперечалися та впливом глобальної фінансової кризи.
У травні – червні трапилися дві речі, які привертають нашу увагу.
Перше – зупинка підвищення популярності та відсутність її зростання після провалу коаліційних переговорів між БЮТ та Партією регіонів на початку червня.
Друге – те, що українські політконсультанти (очолювані моїм колегою Ростиславом Павленком) були замінені на одіозних російських політичних технологів, що мали безпосереднє відношення до чорного піару, спрямованого проти Ющенка під час виборів 2004 року.
Яценюк – єдиний з головних кандидатів, який використовує російські політичні технології. Як написала Альона Гетьманчук 28 вересня на www.glavred.info, ніхто, за винятком Яценюка, не вірить, що це є добрим для його кампанії. Гетьманчук цитує учасника саміту Ялтинської Європейської Стратегії, який сказав "потрібно передати Яценюку, щоб він гнав цих росіян у шию".
Росіяни стали помітні завдяки розробленим ними білбордам та палаткам у військовому стилі, які не сподобалися геть усім. Яценюк же сказав польському учаснику саміту Ялтинської Європейської Стратегії, що він гордиться тим, що особисто дав їм сигнал стартувати (www.pravda.com.ua, 28 вересня). Можна привести також інший приклад його самовпевненості – він переконаний, що саме він знає що є "правильним", поряд із тим ігноруючи інші точки зору. І ця його характерна риса подібна до такої ж у Ющенка.
Впродовж останніх чотирьох місяців виборча кампанія Яценюка повільно розгорталася та зараз знаходиться у процесі застою – як раз напередодні офіційної виборчої кампанії, що розпочинається з жовтня. Яценюк розпочав свою кампанію найшвидше за всіх, і вона добіжить свого кінця у той момент, коли інші лише розпочинатимуть.
"Главред" один із перших заявив про це у своїй статті із заголовком "Зірка, що падає" у випуску за 7 вересня. При чому про це пишеться у журналі, чий редактор – Альона Гетьманчук є прихильником Яценюка – принаймні донедавна.
Я завжди був переконаний, що підтримка Яценюка була "м'яко" базована на розчаруванні у інших політиках, аніж на прихильності до нього. Відповідно до "Главреда", регіонально прихильники Яценюка знаходяться у Західній Україні (він також має незначну підтримку у Центральній Україні) та у середовищі людей з вищою освітою (інтелектуалів). Чимало із таких прихильників є виборцями, які раніше підтримували Ющенка і які недолюблюють Тимошенко.
І цим виборцям може стати складно підтримувати Яценюка впродовж наступних чотирьох місяців, оскільки його політика все більше та більше викликає подив та стає проросійською. Як можуть західноукраїнські інтелектуали підтримувати кандидата, чия політика щодо УПА, НАТО, ЄС, енергетики та ряду інших питань діаметрально протилежна до політики Ющенка – лідера, якого вони зазвичай підтримували?
Як пише Гетьманчук, під час саміту Ялтинської Європейської Стратегії Яценюк усіх збив із пантелику своїм баченнями європейської інтеграції, прийняттям позиції Кучми та Януковича, що інтеграція у ЄС залежить від Брюсселя (не від Києва). I, що найголовніше, – Яценюк розвіяв ілюзії як українців, так і західних європейців, які були переконані, що він представляє "нове покоління" молодих проєвропейських політиків.
Мустафа Наєм та Сергій Лещенко (www.pravda.com.ua, 28 вересня) зробили висновок після яценюкової презентації, що він змінився з моменту проведення саміту Ялтинської Європейської Стратегії у 2008 році, і що цей "новий" Яценюк справив дуже "суперечливе враження" на всіх присутніх. "Це був не той політик, який ще рік тому несміливо, але з надією говорив про прихід нової еліти". Яценюк вже більше не виступає природно, без підготовки, а швидше як "актор": "він спілкувався мовою своїх плакатів".
Яценюк не лише неспроможний пояснити, з чого формується "ідеологія", але й він сам як "рухлива мішень", що завжди змінює своє забарвлення – як метелик у залежності від пори року. Інші українські політики також роблять подібні речі, але не такою мірою, як Яценюк. Якщо Леонід Кравчук проходив "поміж краплями дощу", то Яценюк шукає можливість пройти поміж тайфуном і грозовою бурею. Один із присутніх запитав у Яценюка після його презентації у Ялті, що все ж таки він любить – м'ясо чи рибу, оскільки так і залишилося незрозумілим, чи підтримує той членство України у ЄС, чи ні (www.pravda.com.ua, 28 вересня).
Так само, як Кравчук був майстер багато говорити і не сказати нічого, так само робить і Яценюк, пише у "Главреді" Трегубов від 7 вересня, – що Яценюк демонструє ані щось інше, ані зміни, не пропонуючи чогось нового для українських виборців. І як зазначає Сергій Грабовський, "Цирк, а не фронт..." (www.pravda.com.ua, 28 вересня).
Молодий Яценюк доводить свою неспроможним налагодити діалог із виборцями, оскільки він самовпевнений та не відрізняється від інших представників української еліти, які успадкували саме таку культуру від СРСР. У його випадку найгірше сталося через проблеми, спільні для всіх тих, хто швидко заробив багато грошей, коли був молодим – чи у Росії, Україні, чи в інших пострадянських країнах.
Виглядає просто смішно (та нещиро), коли Яценюк намагається подолати свою дистанційованість від виборців завдяки тому, що летить "економ" класом до Туреччини, щоб подивитися футбольний матч за участю "Динамо", або ж коли їсть в українському фаст-фуді "Пузата хата". Арсенію! Люди, які їздять на "Бентлі" – ніколи не їдять в "українському макдоналдзі"! Яценюк має припинити виставляти себе на посміховище, бо він ніколи не стане "своїм пацаном" у "Пузатій хаті" чи фаном донецького "Шахтаря".
Яценюкова особистість та самовпевненість призвели його до здійснення фатальної помилки: заснування "Фронту змін" як майбутньої політичної партії шляхом її розбудови зверху до низу. Західні фонди, що працюють в Україні у сфері підтримки політичних партій – відмовилися співпрацювати з ним, оскільки вони працюють лише, як мені сказали, із "справжніми партіями", які розбудовуються знизу догори. Яценюковий "Фронт змін" не був побудований як політична партія західного зразка, а як типова "пост-гомосовєтікусна" партія, як і ряд інших партій, що називають себе "центристськими" та не мають ніякої ідеології.
Грабовський дослідив слогани та матеріали передвиборчої кампанії Яценюка та розцінив їх як "банальне презирство" та "відверті нісенітниці", сміючись над його слабеньким розумінням суспільства, розвитку постмодерністського суспільства та міжнародних відносин. Після прочитання Грабовського кожен захотів би запросити Яценюка у мою студентську аудиторію як студента – першокурсника у галузі політології та міжнародних відносин.
Пишучи для "Главреду", Трегубов зазначає, що "проблема ж Арсенія Петровича в тому, що йому ще треба довести, що він справді є новим обличчям, а не симпатичною обгорткою для старих ідей та стереотипів". Але вже надто пізно для цього.
Яценюк мав шанс, але спізнився на свій потяг. Як тільки виборча кампанія дійсно розпочнеться – віртуальна та аморфна природа яценюкової кампанії стане очевидною для українських виборців, і йому буде досить складно завершити її з третім результатом у першому турі, оскільки це місце натомість ймовірно перейде до Анатолія Гриценка чи Сергія Тигіпка.
