До 5 річниці Майдану
Українці мають чітко розрізняти Помаранчеву революцію та президентство Ющенка. Помаранчева революція та президентство повинні розглядатися як два різні епізоди української історії.
На переконання професора Олександра Мотиля (Ратгерський університет, США), Помаранчева революція стала важливим державотворчим міфом незалежності Української держави впродовж останніх років так само, чим стала Американська революція 1776 року для американців. Кожна країна має міфи про своє утворення, які є компонентом її національної ідентичності.
З 2004 року освітня система України стала навчати молоде покоління, що Помаранчева революція є важливим прикладом споконвічного прагнення до свободи, яке існує в українській національній ідентичності; і що вона також є прикладом того, наскільки добре було розвинуте українське громадянське суспільство і як українці змогли самоорганізуватися для захисту своїх конституційних прав. Напередодні п'ятої річниці Помаранчевої революції такі самі висновки зробили й журналісти, які пишуть про революцію.
Помаранчева революція була найбільшою мирною акцією протесту у Європі після закінчення Другої світової війни, у якій брав участь кожен п'ятий громадянин України. Помаранчева революція була також найбільшою акцією протесту серед усіх інших демократичних революцій у пост-комуністичних країнах – набагато більшою за кількістю учасників протесту, ніж у Сербії (2000 рік) та Грузії (2003 рік).
Помаранчева революція була також найбільш мирною та ненасильницькою із усіх подібних революцій, і також найдовшою за тривалістю – 17 днів. У Сербії парламент було підпалено, а у Грузії учасники протесту штурмували парламент, хоча обидві акції протесту тривали лише по декілька днів.
Цінності, підняті Помаранчевою революцією не втратили своєї актуальності. Опитування громадської думки у 2004 році показали, що більшість українців (70-75%) хотіли ЗМІН, і це означає, що як мінімум половина прихильників Януковича (так само як і виборці Ющенка) також хотіли змінити корупційну кумівську систему. Ющенко ніколи не розумів, що настільки значна кількість українців хочуть змін і ніколи не спрямував настроєність такої більшості громадян у конкретну політику.
Українці брали участь у Помаранчевій революції, тому що вони протестували проти виборчих махінацій та розкрадання їх голосів, проти кандидата Януковича, який був двічі засуджений, проти корупції та олігархів, задля підтримки української та європейської національної ідентичності і лише насамкінець – за Ющенка. Ющенко ніколи не розумів, що українці голосували не лише за нього, але й за багато інших складних причин.
Зміни, яких прагнули українці у 2004 році, залишаються актуальними й п'ять років по тому. Вона включає у себе забезпечення рівності перед законом для всіх громадян України, проведення серйозної боротьбі із корупцією у органах влади, повагу політиків до своїх виборців та ставлення до них як до громадян, а не як до рабів чи худоби, продовження концентрації уваги на соціально-економічних проблемах (і не лише напередодні виборів, як це зараз роблять Ющенко та Янукович), європеїзацію України. Лише Тимошенко у своїх виборчій програмі говорить про розбудову "Європи" в Україні.
Більшість українських та західних аналітиків змальовують президентство Ющенка як "втрачені можливості". Ющенко не виконав нічого з того, що збирався зробити після приходу до влади у 2005 році, коли ще діяла Конституція зразка президентства Кучми від 1996 року, коли він мав сильного союзника із політичною волею – прем'єр-міністра Тимошенко, коли він мав ситуативну парламентську більшість в українському та кримському парламентах, коли олігархи вчиняли самогубства чи втікали з України, оскільки вони вірили у впровадження в життя гасла Помаранчевої революції "Бандитам тюрми!"
Натомість, Україна п'ять років страждає від політичної кризи та нестабільності, і також від незначного прогресу у ключових пріоритетних сферах внутрішньої та зовнішньої політики. Рівень корупції зріс, і верховенство права не стало кращим, ніж за часів Кучми. Дослідження показують, що українці розчарувалися у демократії, оскільки вона асоціюється із "хаосом", і вони також продемонстрували низький рівень довіри до державних інституцій, показники якого навіть гірші, ніж за Кучми.
Ці "втрачені можливості" також відображають безпрецедентно низький рівень підтримки Ющенка наприкінці його першого терміну, і цей рівень підтримки навіть гірший, ніж був у Кравчука після гіперінфляції та у Кучми після скандалу із зникненням Гонгадзе. Кравчук у 1994 році пройшов у другий тур виборів і набрав 44% голосів, в той час як Ющенко не має шансів навіть потрапити у другий тур.
Президенти та політики мають бути відповідальними перед виборцями та навчитися впроваджувати в життя свої виборчі програми!
