Міфи та стереотипи про Тимошенко як про самодержця
Деякі непопулярні політики постійно спекулюють навколо питання про те, що Юлія Тимошенко є найбільшою загрозою демократії в Україні. Це насправді не так. Людина, яка не має жодного стосунку до Європи (Янукович) залишається, як і 5 років тому, найбільшою загрозою демократії в Україні.
Одним із найбільш дивних аргументів, який проявився під час президентської виборчої кампанії 2010 року, є те, що Юлія Тимошенко, коли б вона прийшла до влади – була б більшим самодержцем-диктатором, ніж Віктор Янукович, і що Україна може втратити свою демократію. Ця брехлива претензія підриває українську історію, основи її політики та основи української реальності.
З усіх кандидатів на посаду президента, Тимошенко найдовше була в опозиції – з 1998 року, коли вона пройшла до парламенту в складі антиолігархічної партії "Громада". Віктор Ющенко був усунений в опозицію лише у 2001 році, і з небажанням залишався в опозиції до 2004 року. Янукович став лідером опозиції лише у 2005 році, але йому також ніколи не подобалася ідея бути опозиціонером.
Як заступник прем'єр-міністра в уряді Ющенка впродовж 1999-2001 років, Тимошенко боролася з корупцією у енергетичному секторі, в якому олігархи завдяки корупції "заробляли" щорічно понад 4 мільярди доларів, і така політика привела до позбавлення її волі у лютому 2001 року за сфабрикованими звинуваченнями. Тимошенко одразу ж стала на підтримку вимог руху "Україна без Кучми" і, не вагаючись, приєдналася до опозиції. Вона, на відміну від Ющенка та багатьох націонал-демократів, підтримувала ідею імпічменту президента Леоніда Кучми.
У період 2001-2003 років Тимошенко була одним із двох ключових лідерів рухів "Україна без Кучми" та "Повстань, Україно" – опозиційних та антикучмівських. Помаранчева революція 2004 року ніколи б не мобілізувала мільйони українців без Тимошенко, яка відклала вбік свої особисті амбіції та підтримала Ющенка як спільного кандидата від опозиції.
Тимошенко завжди підтримувала надання широких прав опозиції у законодавстві задля того, щоб вона могла моніторити та контролювати тих, хто при владі. З 2008 року Тимошенко також була найбільшим прихильником парламентської конституції для України. Якби вона була диктатором, бо вона б виступала за президентську форму, а не за парламентську.
Нарешті, партія "Батьківщина", яку очолює Тимошенко, є найактивнішою українською партією у Європейському парламенті, де вона є членом політичної групи правоцентристської Європейської народної партії (ЄНП). На сьогоднішній день Європейська народна партія включає в себе 74 партій-членів з 39 країн, 13 голів урядів країн-членів ЄС та 7 голів урядів країн, які не є членами ЄС.
ЄНП ніколи б настільки відкрито не підтримала Тимошенко як кандидата у другому турі виборів 2010 року, якби вона підозрювала її у диктаторстві. Очевидно, що ні. Президент Європейської народної партії Вільфред Мартенс привітав Юлію Тимошенко з проходженням у другий тур виборів Президента України, який відбудеться 7 лютого 2010 року. "Від імені ЄНП я вітаю Юлію Тимошенко з успіхом у першому турі президентських виборів! Я вірю, що сьогодні створено надійний фундамент для переконливої перемоги Юлії Тимошенко у другому турі", – наголошує Вільфред Мартенс.
"Пані Тимошенко продемонструвала яскравий приклад сучасного лідерства, відповідальності і політичної мужності. Здатність зберігати гідність, незважаючи на тиск, – це якість справжнього державного діяча", – зазначив Вільфред Мартенс. "Саме тому Європейська народна партія закликає всі демократичні сили України та партнерів ЄНП в Україні об'єднатись і підтримати Юлію Тимошенко, щоб завадити поверненню до влади політичних сил минулого, зберегти ідеали "помаранчевої революції" та відкрити новий європейський шлях для України", – йдеться у листі.
Загалом, є три фактори, притаманні Україні, які роблять самодержавство чи диктатуру у ній неможливими, як і неможливим для будь-якої політичної сили перемогти та монополізувати владу, що, таким чином, відрізняє Україну від Росії та навіть від Грузії.
Насамперед, регіональні відмінності України унеможливлюють перемогу та монополізацію влади з боку будь-якої політичної сили. Це підтвердили результати останніх парламентських виборів, під час яких максимум, який набрали політичні партії – коливався біля 30.
По-друге, регіональна різноманітність означає, що регіональні "зсуви" у результатах президентських виборів є неможливими. Порівняємо хоча б результати президентських виборів 2004 року Ющенка, коли він набрав 52%, та Михайла Саакашвілі, за якого проголосували 96%. У кожних президентських виборах в Україні переможець вигравав із результатами у проміжку між 52-56%, і єдиним винятком у грудні 1991 року став Леонід Кравчук, який переміг із результатом у 62% у першому турі (але це був особливий час в історії України).
І останній фактор, який робить самодержавство чи диктатуру неможливими в Україні – це національна ідентичність українців, яка ґрунтується більшою мірою на територіальному патріотизмі а не на етнічному націоналізмі. Самодержавство – як в Росії – вимагає всеохоплюючого підкреслення націоналізму, який має стати всенародним.
Крайньо правий націоналізм не має електорального ґрунту в Україні (націоналіст Олег Тягнибок отримав менше 1% у першому турі). Головні кандидати у президенти – такі як Тимошенко, заохочують патріотизм (як це зробив Ющенко у 2004 році). Тимошенко підтримує громадянську та мовну політики європейського зразка, які закріплюють етнічних українців як титульну націю та українську мову як єдину державну мову.
Тимошенко ніколи не зможе стати диктатором при обранні її у другому турі президентом, і за її президентства українська демократія буде у безпеці. Більше того, слабка українська демократія за умов президентства Януковича потрапить під загрозу стагнації та авторитаризму.
