Процвітання сексизму в Партії регіонів i в Україні

 

20 січня у Харкові під час виборчої кампанії Янукович сказав:

"Те, що мені говорять, що з жінкою дарма сперечатися, – неправильно, я з цим

не згодний. Я, у першу чергу, вважаю, що вона – прем'єр-міністр і повинна

нести відповідальність за кожне своє слово. А якщо вона жінка – то повинна

йти на кухню і показувати там свої примхи".

І, Янукович є послідовним. В уряді Азарова немає жодної жінки. Мабуть, всі вони працюють в себе на кухні в Донецьку.

Ukraine Analyst, нр.11 (28.2.2010)

Програш Тимошенко та гендерні пристрасті української політичної системи

Олександра Грицак

Чому Юлія Тимошенко втратила свій шанс на президентство у 2010 році? Більшість відповідей на це питання повністю ігнорують очевидний фактор: гендер. В Україні звично чути, що "політика – це не місце для жінок". Іноді можна було навіть почути, що "місце жінки – на кухні" (таке твердження було публічно зроблене Віктором Януковичем під час виборчої кампанії: "якщо вона жінка – то повинна йти на кухню і показувати там свої примхи"). Вважається, що такі традиціоналістичні ставлення більш поширені серед "помаранчевого електорату", більша частина якого походить із західних областей України або ж сільської місцевості Центральної України.

Дослідження політичного дискурсу показує, що в Україні очікується від жінки, щоб вона була "берегинею" – посвятила себе ролі матері чи дружини, яка прагне мати дім та сім'ю. Існує також друга модель жіночності: це секс-символ чи "Барбі". Ці моделі перешкоджають українцям бачити жінку як життєздатного політичного лідера.

Юлія Тимошенко боролася з гендерною динамікою української політики впродовж своєї кар'єри. Названа критиками "газовою принцесою" та "олігархом у спідниці" (тобто, дуже сексуальною, але недостатньо українською), вона зукраїнізувалась, стала союзником патріархального Віктора Ющенка, постала у новому образі "богинею революції" (з косою).

Під час останньої виборчої кампанії вона зазвичай з'являлася перед людьми як "мати нації", одягнута у чисто-білий вишиваний одяг у народному стилі. У своїх промовах вона постійно запевняла громадськість, що вона є традиційною жінкою, яка хоче стати президентом не тому, що вона прагне до влади, а тому, що вона дуже сильно дбає про потреби своєї "сім'ї" – українського народу.

Не зважаючи на її вражаючі результати – зростання кількості голосів від 25% до 45% у проміжку між першим та другим туром, вона програла вибори. Чому?

Екзит-поли показали, що гендерний розрив дійсно мав місце серед "помаранчевого електорату": жінки буди більш схильні голосувати за неї, ніж чоловіки. Тимошенко отримала дещо менше голосів від чоловіків, ніж від жінок (44,6% серед чоловіків у порівнянні із 46,4% серед жінок, яких опитали після голосування). Чоловіки також частіше, аніж жінки, голосували у другому турі проти обох кандидатів. Натомість Янукович набрав майже однаково як серед чоловіків (48,8%), так і серед жінок (48,5%). "Помаранчеві" жінки були більш схильні підтримувати Тимошенко, ніж їхні колеги-чоловіки.

Але такий гендерний розрив у голосуванні не є повною картиною: явка виборців в цілому була нижчою, ніж у 2004 році. Багато виборців просто відмовилися від участі у цих виборах (у 2010 році Янукович набрав близько 9,6 мільйони голосів, а Тимошенко – близько 9 мільйонів; в той час як у 2004 році Янукович отримав близько 12 мільйонів голосів, а Ющенко – близько 15 мільйонів).

Тимошенко не вдалося отримати підтримку близько 6 мільйонів "помаранчевих" виборців. Ймовірно, ці її втрати можна розглядати як наслідок більш загального провалу "помаранчевого табору" у тому, щоб здійснити демократичну революцію шляхом розширення можливостей активістів на місцях, які у 2004 році заполонили вулиці України, щоб ввійти у політику та кинути виклик місцевим корумпованим політичним утворенням?

Мої власні дослідження та спілкування із "помаранчевими" жінками у Львові та Харкові виявило три фактори, які пояснюють їх підтримку революції 2004 року. По-перше, багато сприймали Тимошенко більш позитивно, ніж навіть Ющенко. Протестувальники, які називали Тимошенко українською "Жанною д'Арк", йшли за нею, бо вони вірили, що вона буде боротися за інтереси України. По-друге, більшість відкидали саму ідею про те, що Янукович, двічі засуджений за кримінальні злочини, може представляти Україну як політичний лідер. По-третє, багато підтримували революцію не лише завдяки персональним якостям, які бачили втіленими у Ющенку чи у Тимошенко, а тому, що ці лідери обіцяли перетворити Україну у європейську державу.

Таким чином, хоча традиційні гендерні упередження у середовищі помаранчевого електорату існують, вони не дають адекватного пояснення щодо того, чому провалилася остання спроба Тимошенко здобути президентство. Тимошенко не програла (як дехто припускав), тому що міф про "берегиню" неминуче пов'язує жінку з домом. Дійсно, мої дослідження показують, що образ "берегині" є тією силою, яка приводить у політику багатьох жінок, яка підняла багатьох на підтримку Тимошенко у 2004 році та узаконила їх роль як народних революціонерів.

Отже, щоб пояснити поразку Тимошенко, на мою думку, потрібно застосувати гендерну динаміку і на додаток визнати те, що цей фактор взаємодіяв із загальними тактичними провалами з боку помаранчевого керівництва. Українська демократична революція не змогла розірвати наявну патріархальну динаміку політичної машини.

Поразка Тимошенко 2010 року – це результат, більшою мірою того, що місцеві активісти залишилися поза межами місцевої політичної системи після Помаранчевої революції. Активісти-жінки після революції хотіли стати більше залученими до політичного життя, але натомість вони продовжували грати ролі підлеглих, виконуючи ролі "хатніх працівниць" в українських виборах (наприклад, робота у дільничних виборчих комісіях).

Така концентрація жінок на нижньому щаблі виборчої системи із заблокованими можливостями мобільності для жінок-активісток описані мною у моєму дослідженні, і це є живучою політичною спадщиною радянської епохи та спадщиною епохи президента Кучми. Це допомагає пояснити, чому ми маємо розглядати поразку Тимошенко 2010 року як цілковитий провал помаранчевого табору у здійсненні справжньої революції в політиці.

За іронією долі сама Юлія Тимошенко також не робила спроб мобілізувати на свою підтримку політично активних жінок-лідерів України, можливо через те, що такі її дії могли б бути затавровані як "фемінізм" – термін, для попередження появи якого вона повинна була багато витерпіти. Якби Тимошенко змогла б мобілізувати жінок, то це могло б призвести до суттєвих відмінностей у тому, скільки виборців були мобілізовані і голосували за неї на виборах 2010 року; навіть більше того – тих із виборців, які голосували "проти всіх" чи декого із тих мільйонів, які у 2004 році голосували за Ющенка, але відмовилися від голосування цього разу – могли б голосувати за неї. Їх голоси могли б скласти ту значну різницю щодо виграшу Януковича із незначною перевагою у 3,48%, і тоді б Україна стала першою країною СНД, яка обрала президентом жінку.