Українська демократія під загрозою

Хибна стратегія управління державою Януковича може призвести до другої Помаранчевої революції

Wall Street Journal Europe, 29 березня 2010

Олександр Мотиль

Поки новобраний президент України Віктор Янукович готується до візиту до Вашингтону, який має відбутись у квітні, він намагатиметься створити видимість стабільності, впевненості та контролю. В реальності ж Янукович зробив низку помилок, які можуть поставити хрест на його президентстві, відлякати інвесторів та перешкодити модернізації країни.

Першою помилкою Януковича стало порушення Конституції шляхом внесення змін до регламенту щодо правил формування парламентської коаліції, що дало можливість його партії очолити союз з декількома іншими партіями, включаючи комуністів. Цей крок одразу пожвавив деморалізовану опозицію, яка об'єдналась навколо його основної суперниці по президентським виборам, колишнього Прем'єр-міністра Юлії Тимошенко.



Його другою помилкою стало призначення на посаду прем'єра свого близького соратника Миколи Азарова, до самих кісток бюрократа, чиє ім'я стало синонімом корупції, руйнівних ставок податків та ворожого ставлення до малого бізнесу. Це призначення розвіяло будь-які надії українців на те, що Янукович просуватиме серйозні економічні реформи.

Його третя помилка – погодитись на кабінету у складі 29 міністрів замість 25, як раніше. Ця цифра є завеликою, що лише сприятиме його неспроможності примати серйозні рішення. А те, що в уряді немає жодної жінки, – Азаров заявив, що реформи – це не жіноча справа – лише зміцнило імідж кабінету як дисфункціонального чоловічого клубу.

Його четверта помилка – призначення двох нікчем – колишнього керівника колгоспу та випускника економічного факультету радянського сільськогосподарського інституту – на чолі міністерств економіки та фінансів. Тим часом, він створив Комітет економічних реформ, що складається з 24 членів, який має на меті розробити стратегію економічних змін. Розмір комітету гарантує, що балачок буде багато, а некомпетентність двох зазначених міністрів означає, що будь-які позитивні ідеї, вироблені цим Комітетом, залишатимуться на папері.

Його п'ятою помилкою стало призначення Дмитра Табачника, який є вкрай суперечливою фігурою, на посаду міністра освіти. Табачник відомий своїми шовіністськими поглядами, які продемократичні українці вважають глибокою образою своєї національної гідності. Як приклад можна навести його фразу, що західні українці не є справжніми українцями, що підтверджує цензуровані погляди радянських істориків, які розповсюджуються Кремлем: або заяви про те, що українська мова та культура процвітали в радянські часи. Тому зовсім не дивно, що багато українців відреагували на це так само, як афроамериканці відреагували б на призначення голови Ку-клукс-клана Девіда Дюка на аналогічну посаду – тобто всеукраїнськими студентськими страйками, петиціями та демонстраціями проти Януковича та Табачника.

Ці п'ять помилок протягом лише кількох тижнів після його інавгурації завдали руйнівного удару по легітимності Януковича. 45,5% виборців, які проголосували проти нього, тепер відчувають, що були праві; 10-20%, які проголосували за нього, як за менше з двох зол, тепер підозрюють, що їхні страхи щодо авторитарних нахилів Тимошенко були дуже перебільшеними. І всіх турбує той факт, що Янукович та його банда донецьких "баронів" вдаються до тих самих антидемократичних дій, які розпалили Помаранчеву революцію.

Декілька інших звільнень та призначень лише зміцнили цю думку. Директора архівів Служби Безпеки, добросовісного вченого, який відкрив доступ громадськості до документів, що викривають злочини радянських часів, було звільнено. Національну телерадіокомпанію України віддали в руки несерйозного продюсера розважального каналу, від якого очікується повна покора. Найбільше занепокоєння, мабуть, викликають декілька антидемократичних партійних соратників Януковича, яких поставили на чолі обласних управлінь внутрішніх справ – посади, які дають їм широкі можливості утискати свободи звичайних громадян.

Продемократичні українці все більше переконуються, що Янукович хоче стати українською версією білоруського диктатора Олександра Лукашенка. Однак, бачення Януковича щодо сильного правління базується на стратегічному та, можливо, фатальному нерозумінні України.

По-перше, Помаранчева революція та п'ять років президентства Віктора Ющенка зробили українське населення сильнішим, наділивши його впевненістю у собі, якої йому не вистачало до 2004 року, та консолідувавши енергійне громадянське суспільство, що складається з професіоналів, інтелектуалів, студентів та бізнесменів, які не бояться влади. Намагання Януковича створити сильне правління вже натикаються та продовжуватимуть натикатися на опір та осміяння населення.

По-друге, хаотичний керівний апарат України не здатний стати основою для ефективного авторитарного правління. Сама по собі жорстка розмова не зможе привести до ладу роздуту бюрократію. Гірше того, Служба Безпеки та збройні сили України та Білорусі – це дві великі різниці. Янукович може спробувати перевершити Лукашенка, однак без сильної бюрократії та примусового апарату йому це не вдасться.

По-третє, за умови неефективного кабінету весь процес прийняття рішень концентруватиметься в руках Януковича. Навіть якщо забути про його недосконалу освіту та погане володіння інформацією, призначення Януковичем Табачника демонструє, що президент України або повністю відірваний від своєї країни, або зухвало нехтує думкою громадськості.

По-четверте, Україна все ще переживає глибоку економічну кризу. Якщо Янукович не зробить нічого, щоб налагодити економіку, Україні невдовзі загрожуватиме дефолт, тому дуже ймовірним є значне незадоволення його виборців на Сході та Півдні, які в основному походять з робочого класу. Якщо Янукович таки проведе серйозні реформи, постраждають ті ж самі виборці, і тут вже абсолютно безсумнівними є страйки.

Отже, подолання кризи вимагатиме народної підтримки, яку Янукович швидко руйнує; сильного уряду, якого просто не існує; та якнайбільшої розсудливості, якої також немає в цьому рівнянні.

По-суті, якщо Янукович продовжуватиме робити антидемократичні помилки, він може спровокувати другу Помаранчеву революцію. Однак цього разу демонстрантами будуть демократи, студенти та робітники. Перспектива зростання нестабільності навряд чи привабить іноземних інвесторів, а подальше руйнування легітимності, зростаюча некомпетентність та пусті балачки не зможуть модернізувати українську промисловість, сільське господарство та освіту. Янукович, зрештою, може виявитись ще більшим невдахою як президент, ніж Ющенко.

Хоча ця перспектива і виглядає похмуро, вона все ще не безнадійна для нового президента України. Він все ще може вирвати скромну перемогу з лап принизливої поразки, управляючи країною не як президент Донецька, а як президент всієї України. Все, що йому потрібно зробити, – так це стримати свою жагу до влади та навчитись правити з опозицією та з народом. Це не так складно, адже це – демократія.

Олександр Мотиль є професором політології Рутґерського університету (Ньюарк,США).





Ukraine's Democracy in Danger

By Alexander J. Motyl

Wall Street Journal Europe, March 30, 2010

As Ukraine's recently elected President Viktor Yanukovych prepares to visit Washington in April, he will aim to project an image of stability, confidence, and control. In reality, Mr. Yanukovych has committed a series of mistakes that could doom his presidency, scare off foreign investors, and thwart the country's modernization.

Mr. Yanukovych's first mistake was to violate the constitution by changing the rules according to which ruling parliamentary coalitions are formed, making it possible for his party to take the lead in partnership with several others, including the Communists. That move immediately galvanized the demoralized opposition that clustered around his challenger in the presidential elections, former Prime Minister Yulia Tymoshenko.

His second mistake was to appoint as prime minister his crony Mykola Azarov, a tough bureaucrat whose name is synonymous with government corruption, ruinous taxation rates, and hostility to small business. The appointment dispelled any hopes Ukrainians had that Mr. Yanukovych would promote serious economic reform.

His third mistake was to agree to a cabinet consisting of 29 ministers as opposed to 25 before – an impossibly large number that will only compound its inability to engage in serious decision making. That the cabinet contained not one woman – Mr. Azarov claimed that reform was not women's work – only reinforced the image of the cabinet as a dysfunctional boys' club.

His fourth mistake was to appoint two nonentities – a former state farm manager, and an economics graduate from a Soviet agricultural institute – to head the ministries of economy and finance. Meanwhile, he created a Committee on Economic Reform, consisting of 24 members, to develop a strategy of economic change. The size of the committee guarantees that it will be a talk shop, while the incompetence of the two ministers means that whatever genuinely positive ideas the Committee develops will remain on paper.

His fifth mistake was to appoint the controversial Dmytro Tabachnik as minister of education. Mr. Tabachnik has expressed chauvinist views that democratically inclined Ukrainians regard as deeply offensive to their national dignity, such as the belief that west Ukrainians are not real Ukrainians; endorsing the sanitized view of Soviet history propagated by the Kremlin; and claiming that Ukrainian language and culture flourished in Soviet times. Unsurprisingly, many Ukrainians have reacted in the same way that African Americans would react to KKK head David Duke's appointment to such a position – with countrywide student strikes, petitions, and demonstrations directed as much at Mr. Yanukovych as at Mr. Tabachnik.

These five mistakes have effectively undermined Mr. Yanukovych's legitimacy within a few weeks of his inauguration. The 45.5% of the electorate that voted against him now feels vindicated; the 10-20% that voted for him as the lesser of two evils now suspect that their fears of Mrs. Tymoshenko's authoritarian tendencies were grossly exaggerated. And everyone worries that Mr. Yanukovych and his band of Donbas-based "dons" are ruthlessly pursuing the same anti-democratic agenda that sparked the Orange Revolution of 2004.

Several other key dismissals and appointments have only reinforced this view. The director of the Security Service archives – a conscientious scholar who permitted unrestricted public access to documentation revealing Soviet crimes – has been fired. The National Television and Radio Company has been placed in the hands of a lightweight entertainer expected to toe the line. Most disturbing perhaps, several of Mr. Yanukovych's anti-democratically inclined party allies have been placed in charge of provincial ministries of internal affairs – positions that give them broad scope to clamp down on the liberties of ordinary citizens.

Democratically inclined Ukrainians are increasingly persuaded that Mr. Yanukovych wants to become Ukraine's version of Belarus's dictator, Alexander Lukashenko. But Mr. Yanukovych's vision of strong-man rule rests on a strategic, and possibly fatal, misunderstanding of Ukraine.

First, the Orange Revolution and five years of Viktor Yushchenko's presidency empowered the Ukrainian population, endowing it with a self-confidence that it lacked before 2004 and consolidating a vigorous civil society consisting of professionals, intellectuals, students, and businesspeople with no fear of the powers that be. Mr. Yanukovych's efforts to establish strong-man rule already are, and will continue to be, resisted and ridiculed by the general population.

Second, Ukraine's shambolic government apparatus cannot serve as the basis of an effective authoritarian government. Tough talk alone will fail to whip a bloated bureaucracy into shape. Worse, Ukraine's security service and army are a far cry from those in Belarus. Mr. Yanukovych may try to emulate Mr. Lukashenko, but without a strong bureaucracy and coercive apparatus, he will fail.

Third, with an ineffective cabinet, all decision making will be concentrated in Mr. Yanukovych's hands. Even if one ignores his deficient education and poor grasp of facts, Mr. Yanukovych's appointment of Mr. Tabachnik demonstrates that Ukraine's president is either completely out of touch with his own country, or arrogantly indifferent to public opinion.

Fourth, Ukraine is still in the throes of a deep economic crisis. If Mr. Yanukovych does nothing to fix the economy, Ukraine may soon face default, and mass discontent among his working class constituency in the southeast is likely. If Mr. Yanukovych does embark on serious reforms, that same constituency will suffer and strikes are certain. So negotiating the crisis will require popular legitimacy – which Mr. Yanukovych is rapidly squandering; a strong government – which he does not have; and excellent judgment – which is also missing from the equation.

Indeed, if Mr. Yanukovych keeps on making anti-democratic mistakes, he could very well provoke a second Orange Revolution. But this time the demonstrators would consist of democrats, students, and workers. The prospect of growing instability will do little to attract foreign investors, while declining legitimacy, growing incompetence, and tub thumping will fail to modernize Ukraine's industry, agriculture, and education. Mr. Yanukovych could very well be an even greater failure as president than Mr. Yushchenko.

Although the outlook is grim, it is not yet hopeless for Ukraine's new president. He could still grasp a modest victory from the jaws of an embarrassing defeat by ruling as the president, not of Donetsk, but of all Ukraine. All he has to do is restrain his appetite for power and learn to rule with the opposition and with the population. It's not so complicated – it's democracy.

-

Mr. Motyl is a professor of political science at Rutgers University-Newark.