Річниці (26/27 квітня) можуть розповісти нам про минуле і майбутнє
26 квітня увійшло в історію України як день трагедії, адже чверть століття тому в 1986 році вибухнув Чорнобильський реактор, розташований на півночі від Києва, спричинивши найгіршу в історії ядерну катастрофу. Радіація поширилася не територію Скандинавії і навіть досягла Великобританії.
Так само 26 квітня майже десять років тому Комуністична партія та провладні, так звані "центристські", партії висловили вотум недовіри уряду Віктора Ющенка в парламенті. Альянс КПУ і Партії регіонів має довгу історію, починаючи від їхньої співпраці довкола конституційної реформи у 2003-2004 роках і закінчуючи спільним членством в "Антикризовій" коаліції протягом 2006-2007 років та коаліції "Стабільність і реформи" сьогодні.
Ця подія (вотум недовіри уряду Віктора Ющенка в парламенті) сталася через сім місяців після опублікування секретних плівок, які нібито вказували на причетність Президента Леоніда Кучми до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе та через два місяці після арешту за сфабрикованими свідченнями Юлії Тимошенко.
Обидві річниці призвели до перемоги опозиційних сил. Вперше – протягом 1990-1991 років, коли Демократичний блок отримав третю частину голосів, увійшов до парламенту та, зрештою, ініціював прийняття декларації про незалежність. Удруге – в 2004 році, коли кульмінацією чотирьох років мобілізації опозиційних сил стала Помаранчева революція та перемога Ющенка на виборах. Україна здійснила демократичний прорив і отримала шанс на прискорення європейської інтеграції.
Коли влада перетинала "червону лінію", чи то в СРСР, коли вона дозволила провести парад з участю дітей у Києві, в той час як чиновники Комуністичної партії відправляли власних дітей поза місто, чи в Україні, коли вона штовхнула Ющенка в опозицію, вона зрештою зазнавала поразки від українського громадянського суспільства. У СРСР це зайняло п'ять років після Чорнобильської трагедії, за часів Кучми – чотири роки після звільнення Ющенка з посади голови уряду.
Цього раз влада перетнула дві "червоні лінії" в один день, хоча й 27 (а не 26) квітня.
По-перше, парламент, маючи 211 зареєстрованих депутатів, 236 голосами "проголосував" за ратифікацію угоди, яка продовжила термін перебування Чорноморського флоту в Севастополі до 2047 року. Дехто із тих, хто "голосував" за, зробив це у своєму маєтку в Монако (Ренат Ахметов не відвідував парламент після того, як склав присягу в 2007 році) чи під час візиту до Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) у Страсбурзі. Сергій Ківалов, відомий як голова Центральної виборчої комісії протягом виборів 2004 року, "проголосував" за, перебуваючи у Страсбурзі.
Президент Янукович перетнув, ще більше ускладнивши собі життя, другу "червону лінію", коли під час секції запитань і відповідей після своєї промови перед ПАРЄ сказав, що голодомор 1933 року не був ні штучним голодом в Україні, ні геноцидом. Слова Президента Януковича були ніби "поливання мастилом уже тліючого вогню української поляризованої політики" – написав колишній заступник помічника державного секретаря США з питань Європи та Євразії Девід Креймер у газеті "Kyiv Post" (28 квітня).
Цього разу станеться те саме, що й у 1990-1991 і 2001-2004 роках, хоча наразі опозиція націлилася на відновлення контролю над владою у коротші часові терміни: завдяки місцевим виборам (які були скасовані коаліцією "Стабільність і реформи", проте, скоріше за все, відбудуться наступного року) та парламентським виборам у вересні 2012 року. Опозиція має добре підготуватися до цих двох подій для того, щоб сказати "Ні!" владі совків.
