Політична незрілість і одержимість ненавистю
Українська народна партія, членом Центрального проводу якої є Борис Кушнірук, відмовилася приєднатися до Комітету захисту України, сформованого на початку травня. Коли лідера УНП Юрія Костенка запитали, чому його партія не приєдналася до Комітету, він відповів: "Мы считаем, что данная структура – это продолжение сценария биполярной политической модели, в которой и власть, и оппозиция представляют интересы большого капитала и просто имитируют настоящую политическую борьбу" (http://delo.ua/mneniya/intervjy/partija-kostenko-ne-voshla-komitet-zacshity-ukrainy-140338/).
Великий бізнес представлено в кожній політичній силі парламенту, включно з "Нашою Україною – Народною Самообороною", членом якої є УНП. Олігарх Ігор Коломойський відкрито визнавав, що він фінансував виборчі кампанії "Нашої України" 2006 і 2007 років. Спитайте в будь-якого іноземного інвестора, з яким українським олігархом найважче працювати, і він відповість вам, що з Коломойським. Будучи власником телеканалу "1+1", Коломойський також відповідальний за впровадження цензури на цьому каналі.
Крім того, хіба Борис Кушнірук не знає, хто фінансує УНП? Чи не один із великих бізнесменів, який виготовляє смачне пиво?
Таким чином, причина того, чому УНП не приєднується до Комітету захисту України, не має нічого спільного з великим бізнесом, який фінансує політичні сили, представлені в ньому. Натомість, це можна пояснити "отаманщиною", яка заполонила націонал-демократичний табір (УНП почала процес "отаманщини", коли вона відкололася від Народного Руху В'ячеслава Чорновола в 1999 році).
"Отаманщина" всередині націонал-демократичного табору призвела до 160-відсоткового зростання кількості партій у блоці НУНС – з дев'яти у 2007 році до чотирнадцяти (а якщо додати ще й нову партію Валентина Наливайченка, зважаючи на його зв'язки з Віктором Ющенком, то до п'ятнадцяти) на сьогодні.
Ця "отаманщина" вилилася у висунення колишнім "помаранчевим" табором під час виборів 2010 року шести кандидатів (включно з "отаманом" Костенком), а також посприяла поразці Юлії Тимошенко та перемозі Віктора Януковича.
У той же час, протягом останніх п'яти років представники колишнього табору Кучми об'єдналися навколо Партії регіонів, зрештою зробивши її партією влади. На відміну від них, УНП протягом останніх п'яти років була частиною "отаманщини", що мала результатом фрагментацію націонал-демократичного табору.
Костенко також пояснив своє рішення не приєднуватися до Комітету таким чином: "Для создания реальной оппозиции, способной остановить реваншизм, УНП сейчас работает над объединением идеологически близких ей политических сил в единую структуру с единым координационным центром".
Усю минулу декаду УНП заявляла про те, що вона займається організацією "правоцентристського блоку" партій; тим не менше, цей блок так і не матеріалізувався. Замість цього з'являється все більше "гетьманів" та націонал-демократичних партій. Насправді єдиною правою партією, що може об'єднати націоналістичні сили, є "Свобода", а не УНП. "Свобода", на відміну від УНП, має шанси пройти до парламенту на виборах 2012 року.
Борис Кушнірук у своїх блогах на "Українській правді" повторює ще один міф: "Мені вже неодноразово доводилось писати, що Партія регіонів та БЮТ – це такі собі нанайські хлопчики Кремля, представники яких діють за однаковими схемами та принципами".
Пан Кушнірук – так само як і Ющенко – одержимий ненавистю до Тимошенко; він не може провести хоча б один день, не здійснивши нападки на неї. Я можу лише припускати, що причина цього полягає в тому, що Тимошенко є дуже самодостатньою жінкою і тому багато українських чоловіків з недостатнім рівнем упевненості в собі не можуть ужитися з нею. Я підозрюю, що це є єдиною причиною одержимої (тобто ірраціональної) ненависті до Тимошенко, яка побутує в українській політиці та призвела до перемоги Януковича на виборах.
Переконаність пана Кушнірука в тому, що БЮТ і Партія регіонів є однаковими політичними силами та, вслід за Ющенком, що вони обидві є "агентами Москви", хибна з двох причин.
По-перше, я ніколи не підтримував переговори про коаліцію між БЮТ та Партією регіонів, проте, як і багато хто на Заході, розумів її раціональне зерно як коаліції національної єдності, що спрямована на мобілізацію країни на боротьбу з фінансовою кризою. Україна, Ісландія, Угорщина і Латвія постраждали від кризи найбільше серед усіх країн Європи.
Більш важливим є те, що не лише БЮТ намагався увійти в коаліцію з Партією регіонів. Лідер "Нашої України" Юрій Єхануров за вказівкою Ющенка три місяці вів переговори про створення коаліції з Партією регіонів після виборів 2006 року. Колишній голова президентського секретаріату Віктор Балога діяв як п'ята колона Партії регіонів з 2007 до 2009 року. Певна частина НУНС підтримувала широку коаліцію після виборів 2007 і 2010 років.
Так само чинила й УНП після обрання Януковича президентом.
Микола Азаров відмовляється навіть спілкуватися українською і є найбільш проросійським прем'єр-міністром з часів Фокіна і Масола, що обіймали цю посаду в першій половині 1990-х років. Незважаючи на це, серед тих, хто голосував за обрання Азарова прем'єр-міністром, було двоє членів УНП: Олександр Клименко та заступник голови УНП, член Центрального проводу та правління УНП Олександр Слободян.
Юрій Костенко пояснив їхню підтримку Азарова таким чином: "...програма нового прем'єра, проголошена під час голосування за новий склад уряду, декларує підтримку національного товаровиробника, саме це і є мотивація, чому Слободян та Клименко підтримали кандидатуру Азарова".
Факт залишається фактом: УНП підтримала призначення проросійського уряду Азарова, а БЮТ – ні. Хто ж тоді є "агентом Москви" – УНП чи БЮТ?
Другий аргумент на користь того, що БЮТ та Партія регіонів є "агентами Москви", настільки політично незрілий, що часом важко зрозуміти, чи варто на нього відповідати. Проте я все ж зроблю це, звернувши увагу на чотири моменти:
1. Починаючи з 2005 року, Партія регіонів еволюціонувала в ідеологічну силу, що представляє політичну культуру та цінності представників російськомовної, неорадянської та східнослов'янської національної ідентичності, поширеної у Східній та Південній Україні. Цей фактор, разом із об'єднанням колишніх прокучмівських політичних сил навколо Партії регіонів, дає Партії регіонів стабільний електорат. БЮТ не є носієм ідеологічних цінностей, притаманних цьому колишньому електоратові Комуністичної партії.
2. У 2005 році Партія регіонів уклала угоду про співпрацю з "Єдіною Росією". "Батьківщина" є найбільш активною українською партією в Європейському парламенті, де вона разом з двома іншими українськими партіями ("Нашою Україною" та Соціалістичною партією) має статус спостерігача. Партія регіонів ніколи не прагнула стати членом будь-якої парламентської групи Європейського парламенту.
3. Гуманітарна політика Януковича та Партії регіонів веде до зміни українофільської національної ідентичності на східнослов'янську/неорадянську. Тимошенко чи БЮТ ніколи б не підтримали таку політику, що є контрреволюцією, спрямованою проти політик, які проводили три попередні українські президенти.
4. Зовнішня політика, яку реалізує Янукович та Партія регіонів, так само руйнує здобутки трьох попередніх президентів України і змінює зовнішній вектор із одностороннього прозахідного (під час президентства Ющенка) на односторонній проросійський. Усі три попередні президенти підтримували членство України в НАТО, Янукович – ні. Зовнішня політика Тимошенко поєднувала дружні стосунки з Росією із процесом інтеграції в НАТО (пригадуєте її підпис під спільним листом до НАТО в січні 2008 року?) та ЄС.
Як відомо експерт по Україні Джеймс Шерр (голова програми Росії та Євразії в Королівському інституті міжнародних відносин, Лондон), сказав у своєму інтерв'ю Kyiv Post (30 травня – те ж саме сказав у своєму інтерв'ю в "Дeн" в тому ж місяці): "Янукович скасував усі напрям розвитку України в 1991 році. Це був не Ющенко, який визначив, що Чорноморський флот повинен залишити в 2017 році. Було Кучми. багатовекторну політику Кучми був покликаний поглибити дружбу з Росією, виходячи з прагматичних міркувань, і, крок за кроком, ввести Україну в систему євро-атлантичні структури. Всередині міністерства оборони, Генерального штабу і старшої ланки командування збройних сил, настрої, що Україна повинна стати, як повністю інтегрований в якості можливого вступу до НАТО, на членство. Усе це передувало Ющенко".
Якщо пан Кушнірук (і колишній Президент Ющенко) вірить у те, що Україна може приєднатися до НАТО та ЄС з такою русофобською платформою, тоді вони не розуміють міжнародні відносини та європейську політику. Русофільські Франція та Німеччина ніколи не дозволять країні, що межує з Росією, приєднатися до ЄС і НАТО, якщо ця країна має погані відносини з Росією.
Проблема в тому, як знайти правильний баланс між прагненням домагатися дружніх відносин з Росією, інтеграція в НАТО і ЄС і захистити територіальну цілісність України проти російського імперіалізму. Ні русофобії, ні поточного неорадянські russophilia ніколи не буде успішною у досягненні інтеграції України в НАТО і ЄС.
