"Конструктивістам" саме час стати європейськими політиками. Лише об'єднана опозиція зможе подолати антиукраїнський режим

Якщо опозиція не зможе подолати власні розбіжності та почати співпрацювати – хоча б на мінімальному рівні – вона не зможе здійснити два стратегічні кроки протягом двох наступних років. По-перше, заблокувати прийняття нової конституційної реформи та повернення України до президентської системи – ті заходи Віктора Януковича, які, якби були включені до його передвиборчої програми, не дозволили б йому стати президентом. По-друге, перемогти на місцевих та національних виборах.

Якщо опозиції не вдасться виконати ці два завдання, тоді Партія регіонів та Янукович залишаться при владі на наступні десять років, після чого в національному та політичному планах Україна стане новою Білоруссю. Нова національна політика та політична система України є відкатом до радянських цінностей та напівавторитаризму часів Кучми.

За менш ніж півроку перебування Януковича при владі його політика поставила Україну на шлях повернення до напівавторитаризму та створила загрози для свободи мас-медіа. Він підтримав прийняття недемократичного закону про місцеві вибори та виступив за необхідність проведення конституційної реформи, метою якої є повернення до президентської форми правління. У сфері національної ідентичності він сприяє поверненню освітньої політики до радянських та російських ідеологічних основ, відмовляється визнавати голодомор геноцидом та пропагує вороже радянське ставлення до українського націоналізму. У сфері національної безпеки він віддав Севастополь Росії на довготривалій (а можливо, постійній) основі, поставив безпеку України під загрозу, відмовившись від членства в НАТО, та підтримував майже кожну пропозицію Росії в питаннях енергетики та безпеки.

Хто з політиків продемонстрував українцям володіння необхідною політичною волею та витривалістю для того, щоби боротися з такою політикою влади? Кириленко? Яценюк? Гриценко? Тягнибок? Чи Тимошенко?

Я не включив у цей список Тігіпка, оскільки він ніколи не був – і ніколи не стане – частиною "опозиції". Цьому заважає його політичне минуле. Протягом 1998-2004 років він служив колишньому Президентові Кучмі в партії "Трудова Україна" (яку було перейменовано в "Сильну Україну"), згодом як голова Національного банку України в складі першого уряду Януковича, і зрештою – як голова виборчого штабу Януковича у 2004 році.

Тігіпко керував саме тією виборчою кампанією, яка була сповнена масштабних фальсифікацій, що були відмічені Верховним судом України та численними міжнародними організаціями. Щоб заслужити повагу виборців, він повинен бути чесним щодо того, чим він керував у 2004 році протягом виборчої кампанії Януковича – і мати мужність засудити ті фальсифікації.

Позірні "реформаторські здібності" Тігіпка краще не обговорювати після його невдалого проекту податкового кодексу, який було розкритиковано українцями, іноземними бізнесменами і навіть Президентом Януковичем.

Це не означає, що я не поважаю інших "опозиціонерів". Я поважаю їх. Про Тігіпка ми вже сказали. Залишається три опозиційних лідерів плюс Тимошенко, троє з яких (Кириленко, Яценюк і Гриценко) діють як незалежні "гетьмани" замість того, щоб об'єднати свої зусилля. Їм слід пам'ятати, що "махновщина" стала головним фактором, який призвів до падіння Центральної ради та української незалежної держави.

Як і Тігіпко, Яценюк ніколи по-справжньому не знаходився – і не знаходитиметься – в "опозиції". Жодна європейська демократія не має "конструктивної" опозиції – це чистої води фікція, вигадана українськими політиками, які не мають достатньо політичної волі для того, щоб бути в опозиції. Ви не знайдете такого "конструктивізму" в жодній європейській чи американській книзі з політології.

Яценюк, Гриценко і Тягнибок разом отримали близько дев'яти відсотків у першому турі виборів – у два з половиною рази менше, ніж Тимошенко в першому турі, та в п'ять разів менше, ніж Тимошенко в другому турі.

Якби вони були справді європейськими політиками, вони б погодилися, що, відповідно до результатів цих виборів, а також відповідно до результатів виборів 2006 і 2007 років, де БЮТ набрав удвічі більше голосів, ніж НУНС, Тимошенко має моральне право бути лідером опозиції. У місці народження демократії – Великобританії – в парламент проходить досить багато партій, проте офіційною опозицією вважається та партія, яка посіла друге місце на останніх виборах – лейбористи чи консерватори – а не ліберали, націоналісти чи "зелені".

Українцям та західним аналітикам зрозуміло, що лише один політик насправді боровся з антиукраїнським режимом і що цим політиком є Тимошенко. Більшість українців вбачають у ній найбільш послідовного опозиціонера. Серед усіх опозиціонерів лише її піддають критиці з телеекранів та запрошують до Генеральної прокуратури за звинуваченнями у злочинах, нібито вчинених за часів Кучми.

Страх режиму Януковича перед Тимошенко наочно проглядається в інтерв'ю голови президентської адміністрації Сергія Льовочкіна "Українській правді", у якій він схвально відгукується про Яценюка та Кириленка як про лідерів "опозиції", проте зовсім не згадує про Тимошенко. Причина цього очевидна, адже влада ніколи не зможе укласти угоду з Тимошенко, проте досі сподівається співпрацювати з лідерами "конструктивної опозиції". Члени НУНС отримують серйозні посади в уряді та президентській адміністрації – навіть в якості заступника міністра освіти Дмитро Табачник.

Настав час створення скоординованої опозиції будь-якого формату. Лідери української опозиції повинні наочно продемонструвати, що вони європейські політики, і погодитися співпрацювати хоча б на мінімальному рівні для того, щоб сприяти встановленню взаємної довіри між своїми політичними силами. Тимошенко заявляла, що готова до об'єднання в будь-якому форматі та підтримує будь-яку ініціативу такого об'єднання з тими, хто протистоїть антиукраїнському режимові, захищає суверенітет і територіальну цілісність України та прагне зберегти європейську спрямованість зовнішньої політики України.

Українські виборці чекають єдності, зорганізованості, політичної волі та конкретних дій з боку опозиції. Чи перестануть Яценюк, Гриценко та Кириленко бути "конструктивістами" і натомість доведуть, що вони європейські політики?

Вони мають два роки перед тим, як буде вже пізно.