Чому Віктор Пінчук і YES ігнорують загрози українській демократії?

Напередодні сьомого саміту "Yalta European Strategy" (YES), що відбувається кожного року в кримському портовому місті Ялта і цього року пройде з 30 вересня по 3 жовтня, ми мусимо запитати, чому пан Пінчук, засновник YES, нічого не говорить про справжні загрози українській демократії. Ці загрози, зрештою, мають прямий вплив на євроінтеграційні перспективи України.



Цьогорічна програма YES не містить ніяких дискусій з приводу нових загроз українській демократії та європейському вибору України (http://yes-ukraine.org/en/yes7agenda.html). Веб-сайт YES спекулює участю в саміті колишнього Верховного представника з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки і колишнього Генерального секретаря Ради ЄС Хав'єра Солани. Разом з тим, судячи з цьогорічної програми, пан Солана приєднається до "говорильні", в якій мова буде йти про глобалізацію та економічну кризу, проте не про загрози українській демократії.

Українській демократії, яку з трудом вибороли мільйони українців у 2004 році під час Помаранчевої революції, наразі загрожує повзучий авторитаризм команди Віктора Януковича, що й підтвердила резолюція Європейської народної партії 13 вересня. Тому дуже дивним виглядає той факт, що пан Пінчук і сьомий саміт YES ігнорують головну проблему, з якою сьогодні зіткнулася Україна.

Причини цього можна відшукати в картатій біографії пана Пінчука.

Віктор Пінчук досить рано знайшов свою нішу олігарха-першопрохідця, який намагався змінити свій міжнародний імідж шляхом налагодження тісних контактів з європейськими та американськими елітами. Протягом двох останніх років другого президентського терміну Леоніда Кучми пан Пінчук запросив до Києва ряд високопоставлених американських політиків: Джорджа Буша-старшого, колишнього Державного секретаря Генрі Кіссінджера, генерала у відставці та колишнього командувача військ НАТО в Європі Веслі Кларка та Річарда Холбрука, колишнього посла США в ООН і зовнішньополітичного радника кандидата від демократів на виборах 2004 року Джона Керрі.

Пан Пінчук також намагався отримати членство у впливових міжнародних організаціях, таких як "International Crisis Group", де його внески дозволили йому здобути посаду "старшого радника" (http://www.crisisgroup.org/en/about/board/crisis-group-senior-advisers.aspx). Крім того, пан Пінчук робив грошові внески до двох впливових вашингтонських аналітичних центрів, Інституту Брукінгс та Інституту міжнародної економіки (ІМЕ), започаткувавши українські дослідницькі програми, очолювані колишнім послом Стівеном Пайфером і відомим економістом Андерсом Аслундом. Книга пана Аслунда "Як Україна стала ринковою економікою та демократією", яку в 2009 році опублікував ІМЕ, сала результатом цієї дослідницької програми.

До того ж, іншу частину своїх статків пан Пінчук витрачає на важливі соціальні програми. Він одружений із Оленою Франчук, дочкою колишнього Президента Кучми, яка заснувала фонд для боротьби з розповсюдженням СНІДу в Україні.

Проте не все так гладко.

Віктор Пінчук і Сергій Тігіпко, будучи членом і лідером партії "Трудова Україна", відповідно, намагалися відбілити образ Леоніда Кучми, зокрема, стосовно його нібито участі в убивстві журналіста Георгія Гонгадзе. Робили вони це двома шляхами. По-перше, найнявши детективну агенцію "Kroll Associates" заради того, щоб визнати записи, зроблені колишнім охоронцем глави держави Миколою Мельниченком в офісі президента, згідно з якими замовником убивства був Кучма, підробленими. 25 вересня 2001 року "Трудова Україна" опублікувала результати "розслідування" "Kroll Associates", відповідно до яких Кучму було визнано невинним.

Другий спосіб полягав у фінансуванні документальний фільм "PR" під вибори 2002 року, зміст якої полягав у тому, що за вбивством Гонгадзе та скандалом "Кучмагейту" стояло ЦРУ. 15 вересня цього року Кучма підтвердив, що вбивство було "спецоперацією" ЦРУ. Серйозні українські журналісти, а також українські та західні експерти говорять про цю версію з посмішкою.

Проте справжнім крахом іміджу пана Пінчука стало його непряме сприяння згортанню демократії в Україні шляхом просування своїх політичних протеже протягом останніх десяти років. На виборах 2002 та 2006 років Пінчук фінансував два політичні проекти своїх протеже, Валерія Хорошковського та Інни Богословської: "Команду озимого покоління" (більше відому як КОП) і "Віче". КОП було створено заради того, щоб вона відібрала голоси в головної опозиційної сили, "Нашої України", очолюваної Віктором Ющенком.

Обидва проекти провалилися, набравши лише 2% і 1,7% голосів, відповідно. Тим не менше, вони успішно запустили Хорошковського та Богословську у вищі сфери української політики. Пан Хорошковський став успішним бізнесменом і входив до уряду Юлії Тимошенко 2007-2009 років, а пані Богословська у 2007 році пройшла до парламенту в складі Партії регіонів.

Після того, як Хорошковського звільнили з посади голови Державної митної служби в лютому 2009 року, він став першим заступником голови Служби безпеки України (СБУ), а згодом – після обрання Віктора Януковича президентом – головою СБУ. Як засвідчує критика голови парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони Анатолія Гриценка, пан Хорошковський завжди був дуже суперечливою фігурою, адже він є водночас бізнесменом-мільярдером і власником найпопулярнішого українського телеканалу "Інтер", що дає підстави для звинувачень у конфлікті інтересів.

І справді, на посаді голови СБУ пан Хорошковський нехтує правилами, що були встановлені його покровителем, Віктором Пінчуком, у 2003-2004 роках і стосувалися того, що Пінчук подасть приклад відділення бізнесу від політики і не буде брати участь у майбутніх виборах. Пан Пінчук дотримався свого слова та не взяв участь у парламентських виборах 2006 і 2007 років.

Мало того, пан Хорошковський став головним уособленням чотирьох загроз українській демократії. По-перше, сприявши відбору ліцензій на мовлення у незалежних телеканалів ТВі та "5 канал", частоти яких перейшли до "Інтеру". По-друге, використовуючи СБУ для переслідування істориків і вторгнення в приміщення неурядових організацій, що займаються розслідуванням злочинів тоталітарного режиму проти українців. Разом з тим, пан Хорошковський протидіє розкриттю радянських архівів стосовно цих злочинів.

По-третє, проводячи розслідування діяльності в Україні західних фондів, таких як фінансований Джорджом Соросом Фонд "Відродження". У липні цього року в аеропорту "Бориспіль" на десять годин було затримано директора українського представництва Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланґе. Його відпустили тільки після прямого втручання німецького канцлера Ангели Меркель. По-четверте, створюючи перешкоди для приїзду до Києва на мітинги опозиції жителів інших регіонів і таким чином порушуючи конституційне право українців на мирні протести.

Такі розслідування діяльності західних фондів призвели лише до погіршення міжнародного іміджу Президента Януковича та євроінтеграційних шансів України. Дивним виглядає те, що пан Пінчук, засновник YES, і досі мовчить. Затримання Ніко Ланґе відбулося лише за місяць до першого візиту Президента Януковича до Німеччини, надзвичайно впливової країни ЄС, від чийого рішення залежить, чи отримає коли-небудь Україна статус кандидата в члени. При цьому, голова Адміністрації Президента Сергій Льовочкін особисто втрутився заради того, щоб припинити розслідування діяльності Фонду "Відродження", що виглядало досить дивно.

Що стосується Інни Богословської, іншого протеже пана Пінчука, то її входження у велику політику було більш бентежним. Особливо це стосувалося її виборчої кампанії під час президентських виборів 2010 року, коли через її кримські білборди, які ратували за російський контроль над Севастополем, СБУ погрожувала висунути проти неї кримінальні звинувачення. Підтримка територіальної цілісності країни є одним із найважливіших принципів, якого дотримуються країни-члени ЄС.

Важко зароблений і добре оплачений міжнародний імідж пана Пінчука наразі псують його власні протеже. Тому цікаво, чому він до сих пір зберігає мовчанку, а програма сьомого саміту YES не містить жодних згадок про серйозні загрози знищення української демократії.