Вони брешуть 2: Янукович ніколи не підтримував гасла Помаранчевої революції, а намагався придушити її

http://www.pravda.com.ua/news/2010/10/8/5460162/

Януковичу, виявляється, були до душі гасла Помаранчевої революції

Президент Віктор Янукович заявив, що йому були "співзвучні" гасла Помаранчевої революції. Про це він заявив в інтерв'ю програмі Шустер Live, яке транслювалося у запису. "Коли починався цей рух помаранчевих, і я почув гасла, з якими йшли люди в різних регіонах, а я під час виборчої кампанії був, як кажуть, варився в цій каші, мені все було до душі, мені було співзвучно", – зазначив президент.

"Я про це дуже багато думав у своєму житті. І те, що я почув, я сам собі сказав – дай Бог, щоб ми так змінили країну", – заявив Янукович. "Насправді, бажання було в суспільстві величезне в той період часу. Але, на жаль, вожді, які все це проголосили, озвучили, підняли прапори, і повели за собою, вони розбрелися в різні боки і нічого не виконали", – сказав він.

Тепер реальність, не уява Совок:

Совкове світобачення Януковича ніколи не могло зрозуміти, як революція може відбутися без управління зверху, використання "державного адміністративного" ресурсу та підтримки з-за кордону. ""Донецькі" зазнали найбільшого шоку від подій у країні", – написав Єгор Соболєв у статті "Стик цивілізацій" (Дзеркало тижня, 4-10 грудня 2004 року).

На Донбасі справи робили зовсім по-іншому; політичну діяльність організовували згори у стилі російської "керованої демократії", а спонтанна та самовільна активність громадянського суспільства була небувалим явищем. Саме цю модель наразі Янукович намагається поширити з Донбасу на всю Україну – після того, як цього не вдалося досягти у 2004 році.

Свого часу Янукович називав Помаранчеву революцію "помаранчевим кошмаром" і "помаранчевим беззаконням" (телевізійний канал "Україна", 20 січня 2005 року), а своїх опонентів іменував "помаранчевими щурами" (Інтерфакс-Україна, 17 грудня 2004 року). Лідер Партії регіонів і Прем'єр-міністр Микола Азаров, у свою чергу, був переконаний, що Помаранчева революція була "добре підготовленим і реалізованим сценарієм", організованим чимось подібним до монгольської "орди" (Українська правда, 22 лютого 2006 року).

Цю екстремістську риторику під час виборів 2004 року та епохи Ющенка добре проілюструвала дружина Януковича, яка сказала делегатам сепаратистського конгресу в Сєверодонецьку в листопаді 2004 року, що "там (на Майдані) відбувається помаранчева оргія".

Світогляд Януковича може усвідомити те, що відбулося у 2004 році, лише як результат спецоперації ЦРУ: "Ми готувалися до виборів, вони – до захоплення влади" (Товарищ, 11-14 березня 2005 року). Янукович вірив у те, що Ющенко вчинив державний переворот за підтримки США, і не сумнівався, що "це була не революція, а політична технологія із залученням спецслужб" (Associated Press, 6 грудня 2004 року). В іншому інтерв'ю Янукович заявив, що екзит-поли було імпортовано в Україну так само, як і всю Помаранчеву революцію (телевізійний канал "1+1", 26 грудня 2004 року).

Помаранчева революція була "антиконституційним переворотом", "організованим путчем", "технологію" якого готували "кілька років" (Українська правда, 9 грудня 2004 року). "Не було ніякої революції", – категорично заявляв Янукович. "Це був заздалегідь спланований і профінансований путч, який готували кілька років. Ми побачили закінчення цього путчу після останнього туру виборів. Це і все" (інтерв'ю з Януковичем на телевізійному каналі "Перший національний", 17 грудня 2004 року).

Так само й виборчі фальсифікації, засуджені українським парламентом і Верховним судом, а також міжнародними організаціями та західними урядами, в декого викликають сумніви. Леонід Кучма, зокрема, сказав "New York Times" (21 січня 2005 року): "Я можу дивитися своїм громадянам прямо в очі, оскільки я можу звітувати за все, що я робив. Для мене абсолютно абсурдно боятися якихось судових звинувачень".

На Донбасі був дуже поширений міф про те, що в 2004 році у Януковича "вкрали" перемогу на виборах. Реакцією Януковича на поразку 2004 року стало намагання здобути реванш на наступних виборах, у тому числі після його приходу до влади в 2010 році.

Через два роки після Помаранчевої революції, на парламентських виборах 2006 року Янукович мобілізовував виборців Партії регіонів, апелюючи до них заради того, щоб "звільнити нашу землю від помаранчевих окупантів" (Українська правда, 2 березня 2006 року). Після позачергових парламентських виборів 2007 року він назвав своїх "помаранчевих" опонентів "мутантами" і "виродками" (Українська правда, 19 вересня 2008 року). Використовуючи совковий дискурс, Янукович зобразив своїх політичних опонентів "окупантами" України через їхні позірні зв'язки із Заходом.

Найкращим підтвердженням того, що Янукович не був прихильником гасел Помаранчевої революції, були його вимоги до Кучми придушити революцію силою. Стосунки Кучми та Януковича почали псуватися після того, як 24 листопада 2004 року Центральна виборча комісія оголосила Януковича переможцем виборів. Хардлайнери Янукович, голова президентської адміністрації Віктор Медведчук, Міністр внутрішніх справ Микола Білоконь, а також губернатори Сумської та Одеської областей Володимир Щербань і Руслан Боделан переконували Кучму застосувати силу, і коли цю спробу було здійснено 28 листопада 2004 року, вона зазнала невдачі.

За день до цього на засіданні Ради національної безпеки і оборони, яке проводили поблизу Києва, Янукович вимагав від Кучми діяти рішуче: оголосити надзвичайний стан, провести інавгурацію та використати силові органи для того, щоб розблокувати Кабінет Міністрів. Під час засідання Кучма та Янукович неодноразово обмінювалися викликами. Кучма глузливо запитав Януковича, чи він достатньо сміливий для того, щоб віддати необхідні накази, і запропонував йому самому подзвонити Білоконю. У відповідь Янукович кинув свою ручку і покинув засідання. З того часу Янукович відмовився визнавати Кучму президентом, оскільки був переконаний, що той "зрадив" його під час "помаранчевого путчу".

Михайло Погребинський вважає, що Кучма був готовий передати владу Януковичеві, який таким чином отримав би можливості для застосування сили проти протестуючих. Проте Янукович відмовився брати на себе відповідальність і натомість вимагав від Кучми, щоб той віддав наказ силовим органам придушити Помаранчеву революцію. Янукович привіз своїх прихильників, включно з шахтарями, до Києва 24 листопада, проте не зміг віддати їм наказ атакувати учасників Помаранчевої революції.

Останні дев'ять місяців показали, що Янукович і його команда нічому не навчилися з 2004 року. Але, чому вони повинні мати як вони ніколи не переслідуються за Ющенком – як вони повинні були бути – для масових фальсифікацій виборів як це визнано постанову Верховного Суду від 3 грудня 2004 року.