Євразійська авторитарна стабільність і європейська стабільність – не одне й те ж
Рішення Конституційного суду від 1 жовтня, яким він визнав конституційну реформу, прийняту парламентом у грудні 2004 року, "неконституційною", суперечить ухвалі того ж суду, прийнятій за аналогічним поданням колишнього Президента Віктора Ющенка у 2008 році. Проте цьому не варто дивуватися, адже у квітні цього року Конституційний суд так само змінив свою позицію на 180 градусів, вирішивши, що парламентську коаліцію можуть утворювати фракції та окремі депутати. У 2008 році суд вважав, що коаліцію можуть формувати лише фракції.
Причиною бажання теперішнього Президента Віктора Януковича повернути Конституцію зразка 1996 року він сам називає прагнення використати ширші повноваження для того, щоб проводити "реформи". Справжній мотив натомість полягає в бажанні отримати більше влади заради самої влади, а також посилити широкомасштабний наступ на опозиційну партію "Батьківщина", яку очолює Юлія Тимошенко, та маргіналізувати політичну опозицію в цілому.
Тиск Януковича на Конституційний суд, який зрештою дав добро на формування коаліції і фракціями, і окремими депутатами, дозволив йому здобути парламентську більшість, незважаючи на те, що спочатку три коаліційні фракції налічували всього 220 депутатів – на шість осіб менше, ніж необхідно для мінімальної більшості. Глава держави також цілком контролював уряд і губернаторів. Тому ще до рішення 1 жовтня Президент Янукович володів фактичною монополією на владу і міг використати її для проведення "реформ".
Насправді ж нічого не було зроблено – окрім погано написаного податкового кодексу, який утісняє середній клас і малий та середній бізнес. Абсолютну більшість дев'яти місяців свого перебування при владі Президент Янукович займався концентрацією політичної влади в своїх руках, а не "реформами".
Це можна чітко прослідкувати в результатах соціологічних опитувань. Жовтневе дослідження думок громадськості, проведене Міжнародною фундацією виборчих систем (IFES) показало, що 91% українцям не до вподоби підвищення цін, а 94% негативно ставляться до фіскальної та монетарної політик уряду. 90% незадоволені бездіяльністю уряду щодо скорочення безробіття. У своїй передвиборчій кампанії Янукович обіцяв не підвищувати ціни і створювати нові робочі місця.
Опитування IFES (International Foundation for Electoral Systems) також показало, що 77% опитаних незадоволені діями влади щодо подолання корупції. У той же час 63% не подобається, що керівники країни не можуть обмежити вплив олігархів, які фінансували передвиборчу кампанію Януковича.
Ще однією вигадкою, використаною Януковичем заради повернення президентської системи, була необхідність відновлення "стабільності" в країні. Цю вигадку "проковтнули" деякі західні уряди, що, на жаль, призвело до їхнього небажання критикувати авторитарну політику Януковича (хоча їхня позиція наразі швидко змінюється).
Та все ж, що означає ця "стабільність"?
І чи слід розуміти "стабільність" Януковича в європейському або ж у євразійському розумінні?
Зрозуміло, що європейське та євразійське розуміння "стабільності" сильно різняться, адже перше пов'язує її з демократичною політичною системою, в той час як друге означає авторитаризм – як у Росії чи Білорусі.
Епоха Ющенка, під час якої Юлія Тимошенко двічі очолювала уряд, не була жодним чином більш нестабільною, ніж попередній період української історії. Протягом 1996-2005 років, коли Україна жила за президентською Конституцією, яку нещодавно відновив Янукович, змінилося сім урядів.
За п'ять років, коли Україна мала парламентську конституцію, з 2006 по 2010 роки, Україна мала лише три уряди. Очевидно, що співвідношення семи урядів за десять років є значно гіршим випадком, що наближається до нестабільності в Італії протягом повоєнного періоду (див. нижче), ніж три уряди за п'ять років.
Жовтневе дослідження IFES підтверджує ці висновки.
Через дев'ять місяців після обрання Януковича президентом 44% українців переконані, що їхня держава перебуває на шляху до нестабільності. Лише 21% вважають, що Україна рухається до стабільності, що більш ніж удвічі менше, ніж частка українців (48%), які проголосували за Януковича в другому турі президентських виборів.
Тому між українським і західним сприйняттям України існує значна відмінність. Українці сприймають авторитарний бліцкриг та українофобські національну та освітню політики Януковича як такі, що приносять нестабільність і посилюють регіональні відмінності України.
Деякі європейські й американські уряди, здається, і зараз вважають Януковича джерелом "стабільності". Разом з тим, кількість західних урядів, які продовжують вірити в цю байку швидко зменшується.
Проте чи є Україна унікальною з точки зору частих змін урядів в порівняльному контексті і як це впливає на її економічне зростання та прямі іноземні інвестиції?
Італія, член-засновник Європейського Союзу, починаючи з кінця Другої світової війни, в середньому мала новий уряд кожного року (http://www.cosmopolis.ch/english/cosmo6/italy.htm). За цей час в Італії змінилося 57 урядів!!
Тим не менше, політична нестабільність не завадила відносно успішному економічному розвиткові Італії, яка стала вісімнадцятою найбільш розвинутою країною світу, і посідає восьме місце у світі за рівнем життя населення. Італійський показник ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності є середнім для країн ЄС, хоча показник річного зростання економіки з середини 1960-х років, який становить 1,2%, нижчий за середній в ЄС – 2,3%.
Політична нестабільність після Помаранчевої революції 2004 року та обрання президентом Ющенка не мала негативного впливу на прямі іноземні інвестиції в Україну чи її економічне зростання. До світової фінансової кризи 2008 року Україна займала 18 місце у рейтингу 20 найбільш привабливих для прямих іноземних інвестицій країн, згідно з даними Конференції ООН з торгівлі та розвитку. Протягом більшості часу з 2000 по 2007 роки рівень економічного зростання України досягав рекордних показників.
Теперішня політика Януковича приведе Україну до більшої політичної та соціальної нестабільності. У цьому переконалася більшість українців, проте як довго ще чекати, доки це усвідомлять Європа і США?
