Повернення до радянської каральної психіатрії?
Вступ:
Влада СРСР використовувала психіатрію в політичних цілях, зокрема, для того, щоб ізолювати політичних інакодумців, дискредитувати їхні ідеї та знищити їх фізично й ментально. Демократичний світ і міжнародні організації, такі як Світова психіатрична асоціація, розцінювали цю практику як форму катувань.
У 1971 році російський демократ-дисидент Владімір Буковськи (і прихильник права України на незалежність) зумів надіслати на Захід 150 сторінок документів, у яких містилася інформація про використання в Радянському Союзі психіатрії в політичних цілях. Наступного року його арештували та засудили до семи років ув'язнення та п'яти років внутрішньої еміграції. Пишучи це, я з іронією згадав, як на початку 1990-х років возив Сергія Головатого, тодішнього активіста "Руху", у Кембридж в гості до Владіміра Буковського. Як змінилися часи, пане Головатий.
Серед тих, кого ув'язнювали в радянських психіатричних лікарнях, було двоє відомих українських дисидентів: Леонід Плющ, єврокомуніст, якому зрештою дозволили виїхати до Франції, та Петро Григоренко, колишній радянський генерал та захисник прав кримських татар.
Спокусу використовувати психіатрію в політичних цілях так ніколи і не було викоренено ні в Росії, ні в Україні, оскільки ні Боріс Єльцин, ні три українські президенти не змогли реформувати російські ФСБ/СЗР і українську СБУ. Тому в обох країнах ФСБ і СБУ зберегли потенціал повернення до кадебівського стилю роботи, що й було зроблено в 2000 році в Росії та цього року в Україні.
У Росії все більше опозиціонерів, зокрема, правозахисників та членів неурядових організацій, змушують пройти психіатричне обстеження за рішенням суду. Прийнявши волюнтаристський закон про "екстремізм", згідно з яким будь-яку критику влади та державних інститутів можна витрактувати як "екстремізм", Росія стрімко рухається назад у Радянський Союз. Цей закон фактично відіграє роль радянського статтю про "антирадянську агітацію і пропаганду"
Чи рухається Україна в тому ж напрямку? Члени коаліції "Стабільність і реформи" та Міністр внутрішніх справ підтримали прийняття нового закону "Про екстремізм". Тим часом ми отримали перший приклад використання психіатрії в політичних цілях:
Міжнародна організація "Amnesty International" вимагає від української влади зупинити переслідування профспілкового активіста, який після рішення суду, прийнятого минулого тижня, яке зобов'язало його пройти примусове психіатричне обстеження, й досі переховується.
29 жовтня суд міста Вінниця, що знаходиться на центральному заході України, прийняв ухвалу про призначення медичного обстеження Андрію Бондаренкові після того, як прокурор заявив, що той має "загострене усвідомлення своїх особистих прав і войовничу, наполегливу готовність відстоювати їх неадекватними способами".
У той же час, медична історія Андрія Бондаренка не містить жодних записів про психічні розлади. Для того, щоб довести задовільний стан своєї психіки, він тричі проходив психіатричне обстеження, останній раз – у жовтні цього року.
Рішення суду в справі Андрія Бондаренка вписується в загальний контекст подібних справ, заведених проти громадських активістів, яких переслідували та яким погрожували, протягом останніх місяців.
"Існує велика вірогідність того, що примусове психіатричне обстеження Андрія Бондаренка напряму пов'язано з його професійною діяльністю профспілкового та правозахисного активіста", – сказала експерт "Amnesty International" по Україні Гезер Макґілл.
"Заради того, щоб забезпечити неупередженість і об'єктивність, необхідно, щоб медичне обстеження було проведено незалежним, офіційно визнаним психіатром за межами Вінницької області. Крім того, Андрія Бондаренка не можна змушувати проходити таке обстеження до того часу, доки він не вичерпає всі легальні можливості для свого захисту".
Андрій Бондаренко відстоював права найманих робітників у Вінницькій області з 2006 року. Він неодноразово виявляв незаконну та безвідповідальну поведінку місцевих чиновників.
У серпні 2010 року він заснував НУО під назвою "Рух. Прокуратура Вінниці без корупції".
Крім того, Андрій Бондаренко вочевидь викликав невдоволення влади своєю діяльністю на захист прав працівників цукрових заводів.
Цих сезонних робітників наймають усього на кілька місяців у рік після збору урожаю цукрового буряку. За роботу їм часто не платять.
Офіційними власниками багатьох із цих заводів є тіньові компанії, хоча насправді ними володіють впливові місцеві бізнесмени, які часто займають високі посади в місцевих адміністраціях.
Андрій Бондаренко розпочав кампанію притягнення таких тіньових компаній до суду з тим, щоб вони почали виплачувати зарплату. Як зазначив прокурор у справі Бондаренка, лише в 2008 році той подав 80 звернень.
Профспілкового діяча не було на засіданні суду в п'ятницю. Його представляли два громадських захисники й адвокат.
Переслідування інших активістів, які відбуваються останнім часом, вказують на погіршення стану справ із правами людини в Україні.
15 жовтня у Вінниці міліція обшукала дім і офіс Дмитра Гройсмана, координатора Вінницької правозахисної групи, яка захищає людей, що шукають притулку, та протидіє катуванням.
Міліція допитала працівників щодо їхньої професійної діяльності та конфіскувала більше 300 предметів, в тому числі папки UNHCR, жорсткі диски, карти пам'яті та ноутбук.
У травні цього року невідомі напали на керівника організації з захисту прав розумово відсталих людей "Юзер" Андрія Федосова. До цього, у квітні, він отримував дзвінки з погрозами. Міліція не вчинила жодних дій із цього приводу. У липні його було затримано на один день у зв'язку зі злочином десятирічної давнини, який він нібито вчинив, коли йому було 15 років.
"Усі ці активісти, скоріше за все, стали жертвами переслідувань через свою професійну діяльність. Українська влада повинна гарантувати правозахисникам безперешкодну діяльність і захищати їх від насильства, погроз і переслідувань", – сказала Гезер Макґілл
