Обама віддає перевагу Росії перед Україною
Незалежна Україна мала справу з чотирма президентами США. За критерієм того, яку політику вони вели щодо України, їх можна розділити на дві групи. Найбільш проукраїнськими були демократ Білл Клінтон і республіканець Джордж Буш-молодший, найменш зацікавленими в Україні та натомість прихильними до Росії – Джордж Буш-старший і Барак Обама.
Відповідно, українські політики мають зрозуміти, що в Сполучених Штатах немає "проукраїнської" чи "антиукраїнської" партії, оскільки політика президента дуже сильно залежить від його особистості та поточної геополітичної ситуації. Тому демократи та республіканці були як проукраїнськими (Клінтон і Буш-молодший, відповідно), так і проросійськими (Обама та Буш-старший, відповідно).
Така тенденція була і під час "холодної війни".
Президент Річард Ніксон підтримував політику розрядки у відносинах із СРСР, а Джордж Буш-старший співпрацював із радянським лідером Міхаілом Горбачовим – обидва були республіканцями. Водночас, найбільшу підтримку Україна отримувала від демократа Джиммі Картера та республіканця Рональда Рейгана. Обоє вели стосунки з СРСР з ідеологічних позицій і тому звертали особливу увагу на питання прав людини, демократії, національних прав і озброєнь.
У 1984 р. Президент Рейган заснував Національний фонд на підтримку демократії. Проведені тоді соціологічні опитування засвідчили, що рівень підтримки необхідності поширювати демократію був вищий серед виборців республіканців (а не демократів). Це можна пояснити тим, що республіканці мають більш "націоналістичні" погляди і розуміють під просуванням демократії поширення американських політичних і економічних цінностей по всьому світу.
Президенти Клінтон та Буш-молодший, подібно до Картера та Рейгана, проводили політику з ідеологічних позицій. Їхньою метою було розширення НАТО шляхом приєднання до нього посткомуністичних європейських країн, які вони асоціювали із поширенням демократії із Заходу на Схід. Усі посткомуністичні держави, що приєдналися до НАТО, використали це як крок на шляху до вступу до ЄС.
Президент Буш-молодший був ідеологічним прихильником ідеї поширення демократії, в той час як Обама таким не є. Зрозуміло, Москва сприйняла цю зміну зовнішньополітичних пріоритетів США дуже схвально. Віктор Ющенко втратив найкращу за всі двадцять років незалежності України нагоду скористатися прихильним ставленням адміністрації Буша-молодшого для забезпечення інтеграції України в трансатлантичні структури. У квітні 2005 року я був свідком того, як Ющенко виступав перед обома палатами Конгресу під час свого візиту до Вашингтону. Усі присутні тоді слухали його із зачаруванням.
Нинішня проросійська політика адміністрації Обами стосовно країн Євразії дуже нагадує політику колишнього Президента Буша-старшого на початку 1990-х років. У липні 1991 року той мав нещастя виголосити промову, названу потім "курча по-київськи", перед Верховною Радою Української РСР. Однак, зрозуміло, тодішня геополітична ситуація дуже відрізнялася від сучасної.
Політика "перезавантаження" відносин із Росією адміністрації Обами затьмарила стосунки США з усіма неросійськими євразійськими країнами, в тому числі з Україноюв i навіть з тими країнами, які ввели великі програми реформ, таких як Грузія... Це грає на руку Росії, адже Обама, на відміну від свого попередника, не зацікавлений у розширенні НАТО чи поширенні демократії. Тому Україна неважлива для його адміністрації. Команда Януковича та українські експерти не можуть зрозуміти, що у Вашингтона є значно більш пріоритетні завдання (Афганістан, Ірак, Лівія, Сирія, Країни БРІК тощо).
Політика Президента Януковича, у свою чергу, сприяла посиленню проросійської орієнтації адміністрації Обами, роблячи Україну менш геополітично важливою для Вашингтону. Янукович – перший український президент, який не підтримує вступ України до НАТО. При цьому представники його оточення так і не пояснили, яким чином Україна збирається стати першою посткомуністичною країною, що приєднається до ЄС, не будучи членом НАТО.
Для справедливості слід зауважити, що відсутність інтересу адміністрації Обами до України частково спричинено втомою від України, яка виникла в 2008-2009 роках з вини тодішнього Президента Ющенка. Це призвело до того, що під час виборів 2010 року США поставилися нейтрально до обох кандидатів – Януковича і Юлії Тимошенко. У результаті, новообраний Президент Янукович отримав надто довгий "медовий місяць" у стосунках із США, що тривав аж до осені минулого року.
Посольство США в Києві дуже довго видавало бажане за дійсне у своєму ставленні до Януковича. Нагадаю, що він до сих пір не визнав своєї причетності до виборчих фальсифікацій 2004 року і все ще вірить, що того року його було обрано президентом справедливо, однак він не зміг обійняти цю посаду нібито внаслідок змови ЦРУ та тодішнього глави держави Леоніда Кучми. США варто більш уважно придивитися до кар'єри Януковича: протягом свого перебування на високих посадах він курував чотирма нечесними виборчими кампаніями – двічі як губернатор Донецької області (1999 і 2002 роки), одного разу як Прем'єр-міністр (2004 рік) і одного разу як Президент (2010 рік). Вільні вибори та Янукович так само сумісні, як гірчиця і борщ.
Проросійська політика адміністрації Обами, однак, не означає, що Вашингтон фундаментально змінив своє ставлення до України. Зрештою, США були – і будуть надалі – найбільшими серед країн Заходу прихильниками незалежності, територіальної цілісності, енергетичної самостійності та демократичності України. Крім того, серед усіх західних столиць найбільше українських експертів і симпатиків мешкає саме у Вашингтоні.
І справді, з вересня-жовтня минулого року США сильно критикували згортання демократії в Україні. Їхня позиція з цього приводу лишиться незмінною, незважаючи на всі намагання команди Януковича "підкупити" Вашингтон за допомогою передачі збагаченого урану.
На сьогодні Україна формально прагне членства лише в ЄС, тому адміністрація Обами дозволила грати першу роль Брюсселю. Київ, однак, не може зрозуміти, що приєднатися до ЄС значно важче, ніж до НАТО, і що лише остання опція є можливою для України. ЄС ніколи не давав Україні перспективу членства і навряд чи зробить це у майбутньому: Україна надто велика і надто бідна, а сам ЄС надто загруз у своїх конституційній та економічній кризах.
Тому відносини ЄС-Україна нагадають стару радянську примовку "ви робите вигляд, що платите нам, а ми робимо вигляд, що працюємо". У нашому випадку це звучить так: "ЄС робить вигляд, що дає нам перспективи членства, а ми робимо вигляд, що проводимо реформи та поглиблюємо демократію".
Після відмови від мети вступу до НАТО, команда Януковича все ще має переконати чи Брюссель, чи Вашингтон, що вона серйозна у своїх намірах приєднатися до ЄС. Політичні лідери та посли західних держав у приватних розмовах (і часто не для преси) скаржаться на нахабну брехню українських політичних керівників. Яскравим прикладом цього була минулотижнева заява Сергія Льовочкіна з приводу того, що американські сенатори нібито схвально оцінили поступ демократії в Україні.
Янукович і Партія регіонів переконані, що вони можуть побудувати в себе путінізм, а Брюссель і Вашингтон і надалі сприйматимуть їхню мету вступу до ЄС всерйоз. Недовіра до задекларованих Україною цілей веде до продовження втоми від неї. Вашингтон звертає увагу на Україну лише через прояви згортання демократії (минулого тижня міжнародна організація "Freedom House" провела захід під назвою "Бій на сполох: звіт "Freedom House" з приводу стану демократії та свободи слова в Україні").
Тому не дивно, що на фоні відсутності інтересу України до членства в НАТО чи тісної співпраці з ним, її постійних хитань і намагань її політичних лідерів обманути своїх західних колег Обама проводить проросійську політику.
