Віктор Янукович відточує майстерність орвеллівського двомислення, а українська політика перевершує "1984" Джорджа Орвелла

Партія намагається здобути владу лише заради самої себе. Ми не зацікавлені в добробуті інших; ми зацікавлені лише у владі.

Джордж Орвелл, "1984"

Найбільшою перешкодою для американських і європейських політиків перед адекватним розумінням України та інших країн Євразії завжди була прірва між тим, що говорять українські лідери, і тим, що вони роблять. Це надзвичайно збиває з пантелику – навіть таких довготривалих спостерігачів України, як я. Тому минулого року я почав збирати зразки такого орвеллівського двомислення (http://blog.taraskuzio.net/2013/01/23/sovokistan/), яке, за словами самого Орвелла, полягає у "здатності одночасно мати два протилежні погляди на одну річ і погоджуватися з ними обома".

Підґрунтям такого двомислення у випадку українських політиків є, звичайно ж, радянський спосіб мислення, який не бачить проблем у тому, щоб говорити одне, а робити протилежне, наприклад розробляти законодавство, яке дозволить Тимошенко виїхати до Німеччини, і водночас відкривати проти неї нові кримінальні справи. Як ідеться у "1984" Орвелла, "говорити умисну неправду, усім серцем вірячи в неї, забувати про всі факти, які можуть виявитися незручними, і тоді, коли знову виникає потреба, витягувати їх на світ божий на необхідний час, заперечувати існування об'єктивної реальності і в той же час визнавати реальність, яку сам же заперечуєш – усе це вкрай необхідно".

Слова Президента Януковича та Прем'єр-міністр Азарова не варто сприймати як такі, що відображають політику, яку вони проводять. Найбільш разючим прикладом цього стало водіння за ніс європейських чиновників у питанні Юлії Тимошенко, чиє звільнення є умовою отримання Україною Угоди про асоціацію на саміті у Вільнюсі 28-29 листопада.

Протягом останніх двох років в Україні проходив орвеллівський тенісний матч "звільнять – не звільнять". Сьогодні – менш ніж за два тижні до Вільнюського саміту – як ніколи зрозуміло, що Президент Янукович навіть не розуміє значення поняття "вибіркове правосуддя", найбільш показовим прикладом якого є справа Тимошенко. Кілька днів тому, наприклад, Президент заявив, що "всі громадяни України перед законом рівні", а "верховенство закону і верховенство права... стосується всіх".

Прикладів такого двомислення безліч. Нещодавно Президент Янукович також зауважив, що українські "ЗМІ грають важливу роль у розбудові демократичного суспільства" – в часи, коли сфера застосування свободи слова звужується з кожним роком його президентства. Україна, зокрема, зайняла четверте місце з шести країн-учасниць "Східного партнерства" за рейтингом свободи слова, пропустивши вперед навіть Вірменію. Нижче опинилися лише Азербайджан і Білорусь. Ми би всі аплодували, якби Україна не нагадувала "Звіроферму" Орвелла, де окремі звірі були рівніші, ніж інші – так само як у Радянському Союзі.

Під час нещодавнього заходу я запитав Прем'єр-міністра Азарова, чому попри офіційну риторику українці не вірять у те, що президент відданий боротьбі з корупцією. Азаров прямолінійно відповів, що його уряд за останні три роки досяг більших успіхів у боротьбі з корупцією, ніж було зроблено за останні два десятиліття. Тільки з його пам'яті чомусь вислизнув той факт, що він сам був членом уряду протягом шести з цих двадцяти років.

Прем'єр-міністр Азаров та інші члени українського уряду не мали можливості прочитати книгу, написану президентом, адже такої книги не існує. Після того, як Президент Янукович задекларував величезні роялті від нібито написаної ним книги у двох останніх податкових деклараціях, українські журналісти обшукали українські книжкові магазини, однак безрезультатно. Або їх усі встигли продати, або – що вірогідніше – її ніколи не публікували.

Протягом двох останніх років офіційна зарплата Президента Януковича складала 757 тис. гривень, однак задекларований ним дохід виявлявся куди більшим – 17 і 20 млн гривень, відповідно. Різниці між офіційною зарплатою і офіційними доходами, таким чином, склали 2 млн доларів і 2,2 млн доларів, відповідно, і покривалися, згідно з офіційними даними, прибутками від роялті за його книжку-привид. На жаль, виявилося також, що донецький видавничий дім, який нібито виплачував йому роялті, насправді не публікує книжки, і тому вся історія стала відмінним прикладом орвеллівського двомислення.

На відміну від складнощів у пошуку його книжки, ми можемо подякувати Google Earth за те, що він вказує місце розташування президентських палаців.

Справді, дуже вірогідно, що членів уряду запрошують до розкішного маєтку в Межигір'ї, розташованого поблизу Києва, який Олександр Мотиль із Рутгерського університету назвав "кошмарним поєднанням нуворишського кітчу, пізньооттоманської пишноти, діснейлендівської вульгарності та несмаку Дональда Трампа". До складу маєтку входять велике мисливське угіддя, тенісні корти, фальшивий іспанський галеон та інші об'єкти, покликані зняти стрес працелюбних українських посадовців.

На жаль для президента і прем'єр-міністра, українці вважають Межигір'я прикладом неконтрольованої корупції. Тому не дивно, що українська влада дуже чутлива до оприлюднення інформації про марнославний спосіб життя президента країни з великою часткою бідного населення та затримками з виплатою зарплат.

Два роки тому Україна ухвалила добре сприйнятий всередині та поза межами країни закон про доступ інформації, який стосувався усіх посадовців, хоча здавалося, що президент так і лишиться над законом. Втім, фотографії Межигір'я знаходяться у вільному доступі в інтернеті – в країні, де близько половини населення підключено до онлайн-мережі (утім, поки ніхто не бачив, як президент користується планшетом, ноутбуком чи смартфоном).

Однак це не заважало власникам ЗМІ, які намагаються підтримувати добрі стосунки з президентом, звільняти своїх редакторів, наприклад Ігоря Гужву – за публікацію фотографій президентського палацу в популярній газеті "Сегодня".

Імітуючи сцени з "1984" Орвелла, представники влади настільки параноїдально бояться оприлюднення інформації про свій розкішний стиль життя, що намагаються завдяки використанню правоохоронних сил не допустити демонстрацію фільму про Межигір'я в двадцятьох містах України. В часи Радянського Союзу "новий клас", як його називав Мілован Джилас, міг сховатися від широкого загалу в закритих гуртках, однак у сучасному мережевому і глобалізованому світі це неможливо. Межигір'я можна знайти в Google Earth та в багатьох інших точках інтернету.

Журналісти опублікували фотографії київського міліціонера з відділення по боротьбі з організованою злочинністю, який привів тридцятьох (добряче напідпитку) бездомних, які влаштували безпорядок, аби скасувати показ фільму. В інших випадках фільм не було продемонстровано внаслідок або відключення електроенергії, або підкидання сльозоточивих засобів, або міліцейських пошуків "вибухівок". В Україні, де діють орвеллівські закони, ті, хто покликані боротися зі злочинцями, захищають тих, хто зловживає своєю посадою, цензуруючи інформацію про нестримні апетити Президента Януковича (він має такі ж розкішні маєтки у Криму і Карпатах).

У серпні журналістів, які подорожували до Берліну, аби показати цей фільм, в київському аеропорті затримали прикордонники, чию службу не реформували з радянських часів, коли вона була частиною КДБ. Вони шукали на ноутбуках журналістів "державну таємницю" і конфіскували DVD-диски з фільмом. Вочевидь, українські силовики ніколи не чули про існування Cloud, Google Drive чи Drop Box.

Чи зможе Президент Янукович протягом наступних двох тижнів прийти до тями і зрозуміти свою помилку щодо ув'язнення Тимошенко? Чи можемо ми сподіватися на те, що після Вільнюса український президент замінить орвеллівську систему, в якій він грає провідну роль, на справжню європейську оперу?

Я сумніваюся в цьому.

P.S. Після того, як я написав цей текст, я прочитав ще одну типову орвеллівську новину з України. "Проєвропейський" президент перешкоджає людям відвідати проєвропейський мітинг, що відбудеться в цю неділю. Зрозуміло, що Янукович ніколи не читав Орвелла, однак він є навдивовижу реальним персонажем з його романів "1984" і "Звіроферма".