Спортсмени від націоналізму
Не хочу називати бренди, щоб не сильно сваритися, але боюся, що завдання однієї з правоцентристських політичних сил – це остаточна деінтелектуалізація національно-державницького політичного крила.
Зайдемо на секунду в недавню історію.
Звідки народився рух українців за створення своєї держави? З середовища інтелігентів. Це був той випадок, коли більш освічена частина вела за собою інших. Україна сьогоднішня виросла не з багнетів УПА – вона вийшла з підручників історії Грушевського, з творів Шевченка та Франка, та праці сотень інших видатних людей, які творили ментальне тіло країни. Шістдесятники, рух правозахисників і творчих інтелігентів, надзвичайно органічно продовжили працю своїх попередників.
Але, як ми вже знаємо, те покоління так званих національно-демократичних політиків, яке прийшло до влади з падінням СРСР, не впорався з історичним викликом, і їх було відкинуто на узбіччя історичного процесу. До глобалізації, до кримінальних воєн за власність і владу, колишні дисиденти, літератори, правозахисники не виявилися готові.
Зроблю припущення, що епоха вимагала жорстких, ініціативних людей військового складу, якими, попри свої колосальні чесноти, не були праведники і мученики.
УНСО як спроба закрити цю нішу виглядала занадто, занадто армійської, і не змогла повністю реалізувати свою історичну роль. Висловлюючись фігурально, повинно було бути фінасово-політичне УНСО, але його не сталося.
До речі, я вважаю однією з поворотних точок української історії усунення Вадима Гетьмана як "хрещеного батька" Ющенка. Гетьман – можливо, це і було те реальне наповнення Ющенка, яке так чекали і жадали. Виглядає все так, ніби ті, хто прийшов в 2004-му до влади, стали жертвою своєї зовнішньої харизми і нестачі внутрішніх конструктивних сил.
Тепер ми спостерігаємо, як гасла, що випали з рук національно орієнтованих інтелігентів в політиці, підбирають хлопці, вдягнені в буквальному сенсі в спортивну форму. Зараз "спортсмени", використовуючи традиційні силу і наполегливість, активно добивають і так майже маргінальних "інтелігентів". Остаточно стає неможливим бути українським інтелектуалом в політиці. Або навіть без "в політиці".
Як не дивно, я знаходжу щось позитивне у цьому всьому. Можливо, українським інтелігентам вдасться прищепити собі звичку віджиматися вранці або навик рефлексувати після, але не під час (і не замість) перегризання горлянки ворога. Для такого вдосконалення, власне, і існує історичний процес на цій планетці.
ПС можливо, я помиляюсь? можливо, у них там купа мислителів філософів митців у керівних органах?
ППС перепрошую за туманність викладу
