Сумний день
Не так багато тих людей, хто знає, наскільки сьогодні печальний день.
Рік тому українська кульгава демократія, після п'яти років доволі жвавого, ненудного життя, припинила своє існування; на зміну їй прийшов по-провінційному безпосередній, добре знайомий по часам пізнього Кучми авторитаризм.
Я про рішення конституційного суду, про скасування Конституції 2004 року, і про все те, що за цим відбулося.
Не в тому особлива печаль, що правляче угруповання зробило спробу узурпувати владу – це власне їх природа, як клопів – кусати. Печаль в тому, що переважна більшість населення взагалі не захотіла вникнути, що відбулось. Цим самим легітимізувавши злочин.
Було скасоване розділення влади на гілки. Тепер у нас їх немає – є лише одна особа, такий собі недо-монарх, який керує судами, виконавчою вертикаллю, парламентом через слухняну більшість.
Зло – не в персоналіях, зло – в системі. Зло = концентрація влади. Режими з концентрованою владою залишили по собі накривавіші сліди.
Запустити у нинішню систему Тимошенко чи когось іншого – неминуче буде горе, мало чим відмінне від того, що зараз.
Немає боротьби між правими і лівими, між прихильниками різних вождів і вождих, сутність політики – лише боротьба демократичного, правового начала зі спробами узурпації влади. В політиці не буває "гарних" людей, буває лише конкуренція серед упирів, яка заважає їм синхронно жерти простих громадян.
***
Найбільшим провалом революції 2004 року була невдача з демонтажем реперсивної силової машини. Тепер вона успішно відправляє у лікарню беззбройних вуличних протестувальників, а ось з реально небезпечними злочинцями впоратися нездатна. Сьогоднішній, другий акт цієї трагедії ще раз підтвердив тезу про профнепридатність нинішніх начальників МВС – злочинців так і не змогли взяти живими, знищили артилерійським вогнем, при цьому, не виключено, загинули або заручники, або випадкові люди.
УПД
