Жодного дня без судді;) Ігор Погрібниченко

Продовжуємо знайомство з суддівським корпусом України.

Це – мій тезка, Ігор Миколайович Погрібніченко. Фото, ймовірно, 2000 року.

Як написано, селф-мейд мен – син медсестри і водія з луганської глибинки, вчився в Харкові на юриста, потрапив одразу у київську прокуратуру. Ось зараз суддя окружного адмінсуду в Києві. Прекрасна кар'єра.

Чудова, як на мене, суддівська посада – не треба судити кримінал, не треба постійно приймати важкі рішення, котрі, загалом, нічого не змінять. Адмінсуд придумали, за великим рахунком, щоб захищати громадян від держави. От сиди і захищай собі, в міру компетентності громадян і головотяпства чиновників. Якщо першого буває малувато, то принаймні другого – завжди вдосталь, щоб понаприймати рішень, за які не буде соромно, щоб виправдати факт носіння суддівської мантії на планеті Земля.

У багатьох суддів виникає професійна деформація. Втома від безкінечного спілкування з некомпетентними людьми у них часто помітна, ведуть вони засідання, жорстко обриваючи учасників і погано приховуючи зневагу. Погрібніченко не такий. Він ввічливий, допомагає розгубленим сторонам збирати докупи свої думки.

Але, тим не менш, себе він перекреслив сьогоднішнім рішенням по справі щодо скасування дозволу на перебудову Гостиного Двору у торгівельний центр. Попри те, що проект будівництва ледь не лускав від порушень, Погрібніченко відмовився призначити його незалежну експертизу.

Власне, не визнавши проект незаконним, не можна вимагати скасування дозволу на реконструкцію. Тому з фінальним формальним рішенням я б погодився, але з ігноруванням очевидного – ні.

P.S. Біда не ходить одна. Не тільки Гостиний двір упав кармічним горем на плечі Погрібніченка. Ще, виявляється, Ігор Миколайович вляпався у протиправну заборону мирних зібрань під Генпрокуратурою. Це коли прокурори попросили Попова, а Попов звернувся до суду – щоб прокуратурі не заважали працювати усілякими пікетами і мітингами. Ясно, що з такими гріхами проти людських свобод Погрібніченку дороги назад вже нема.

А ще був дитячий садок на Позняках (Ревуцького 7в), над яким вертів своєю стрілою баштовий кран – це теж справа Погрібніченка. А ще був позов УДАРу до Рибака, і т.п.

P. P.S. Чорт забирай, він мій ровесник, 1978-го року! А виглядає набагато старше. Не раджу нікому заздрити його кар'єрі: є щось тяжке і старе у його обличчі, у його фігурі.

P.P.P.S. Звісно, коли ми прийдемо до влади, ми проведемо люстрацію суддівського корпусу. В хід підуть і детектори брехні, і професійні тести, і рішення Євросуду, котрі скасовують ухвали та постанови українських судів. Буде запроваджено суди присяжних, принаймні так званих мирових судів громадяни обиратимуть прямим голосуванням – так, ніби тут неозора Арканзащина чи сонячна Техащина, і жодних суддів з чорною душею навкруги;)

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.