Російські війська на Донбасі – "агресія" чи ні?
Порошенко на днях у Давосі зазначив, що, за даними української розвідки, на території України знаходяться 9 тисяч російських солдатів, 500 танків, важка артилерія та БТРи.
"Якщо це не агресія, то що агресія?" – питає президент.
Насправді відповідь: формально – ще ні. За міжнародним правом це не є неспростовним доказом агресії. І доказом цей факт не може стати через позицію України.
Сам факт наявності озброєних громадян РФ на території України не є доказом якихось протиправних дій країни під назвою Росія. Довести, що російські військові потрапили на територію України з певним злочинним умислом – дуже непросто.
По-перше, це 450 км кордону в Донецькій та Луганській областях, котрі є абсолютно непідконтрольними Україні. Перетинати державний кордон там може будь-хто, кого впустять чи випустять бандити. Тому російській військові могли абсолютно безперешкодно заїхати на територію України "помилково".
Це той момент, коли здоровий глузд підказує одне, а норма права – інше. Тим не менш, логіка на стороні росіян. Хіба хтось попереджав їх, що тут починається українська територія? Хіба хтось забороняв їм заїжджати? Однозначно ні.
Доказів вини їх (поки) нема. Отже, ще нема і доказів того, що це "агресія".
Звісно, це агресія! Але витончено прикрита з правового боку. Українська держава – учасник цього прикриття.
Українське військове керівництво, МЗС, Президент та інші високопосадовці постійно посилаються на так звані Мінські угоди. У цих угодах, зокрема, було зазначена принизлива для України, але в теорії хоч як-небудь корисна норма про спільне патрулювання кордону.
Це мало б означати, що частковий контроль – не силовий, але хоча б у режимі спостереження і фіксації -над східним кордоном буде повернуто Україні. Навряд чи нам дали б можливість зупиняти "гуманітарні конвої" і тим більше військові колони, що заходять з Росії. Але принаймні зафіксувати незаконний характер цих дій, отримати можливість апелювати до міжнародного правосуддя це б дало.
Ми бачимо, що у цій, чи не найважливішій частині Мінські домовленості не виконуються ні Російською Федерацією, ні невизнаними терористичними "республіками". Тим не менш, на офіційному рівні в Україні мантра мінських домовленостей є надзвичайно популярною. І нею абсолютно безпідставно (домовленості не мають офіційного характеру) виправдовують практику невідкриття вогню першими – наказом, котрий призводить до великих жертв серед українських військових і дуже сильно їх деморалізує.
По-друге, попри неодноразові скарги на агресію Росії, Україна продовжує зберігати дипломатичні відносини з Росією на найвищому рівні. Для стороннього спостерігача це означає відсутність реального визнання кризи у взаємовідносинах двох країн. Надзвичайні і повноважні посли залишаються у своєму статусі.
У відповідності з міжнародними договорами України і Росії, режим добросусідських, по-родинному близьких відносин Києва і Москви передбачає дозвіл на рух через кордон за внутрішніми паспортами. Тобто зараз, після тисяч українців, битих росіянами, Україна не має правових підстав (крім особливого рішення СБУ) забороняти в'їжджати на свою територію будь-якому громадянину РФ.
Попри війну, Україна навіть не ввела вимогу пускати росіян тільки по іноземним паспортах. Не кажучи вже про ведення візового режиму.
Будь-який диверсант має повне право зараз заїхати на українську територію і вчинити теракт, вбивство, диверсію. Що, власне, і успішно робиться.
Автор в рамках своїх депутатських повноважень звернувся до Міністерства закордонних справ та Кабміну розглянути можливість ведення обмежень на в'їзд російських громадян на нашу територію, або хоча б ввести вимогу закордонного паспорту.
Справжня віза, або віза номінального характеру, котра ставиться прямо на в'їзді в країну – але, в будь-якому разі, під час такої жорстокої агресії, залишати свої кордони повністю відкритими не можна. Або хоча б закордонний паспорт.
І врешті, наявність такого режиму дозволить усьому світу миттєво демонструвати неспростовні докази російської агресії. Тоді її громадяни принаймні будуть гурбо порушувати норми перетину кордону, і ніхто не скаже, що "заблукав".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
