Про громадянський мир
Я хотів би помилятися, але.
З арештом атошників Андрія Медведька та Дениса Поліщука (за звинуваченням у вбивстві Бузини) ситуація в країні не стала більш контрольованою. Скоріше навпаки.
Я спостерігаю три спільноти, як вони реагують.
Праворадикальний та "атошний" сектор відчув реальну загрозу і консолідувався.
Звичайні фейсбук-дописувачі – практично жоден не повірив. Такої одностайності я давно не зустрічав.
Нарешті, зазвичай скептичні та конспірологічно налаштовані журналісти теж продемонстрували дивовижну єдність думок.
Мені здається, що якими б (гіпотетично) хорошими мотиваціями не керувалися ті, хто санкціонував цю спецоперацію, вона лише погіршила ситуацію.
Чому?
Можливо, виконавці погані.
Дійсно, слідчі на опери провели велику, але вкрай неякісну роботу. Низьким пілотажем було все – від побиттів та обшуків і закінчуючи нашвидку склепаними матеріалами подання.
І судді трапились якраз такі, щоб ніби спеціально нагадати, що ніякого покарання за завідомо неправосудні рішення братія у мантіях в цілому не понесла, і що продовжують нею керувати по дзвінку.
Випадок Поліщука і Медведька показав, що немає зараз у державі інструменту легітимного насилля. Ні у нас, ні у них.
Якщо хтось такими жорсткими діями намагався навести лад у державі, показати, хто у домі хазяїн – то це спрацювало у зворотньому напрямку. Суспільство стиснуло кулаки і сціпило зуби.
Нинішні реальні очільники держави намагаються бути арбітром між двома силами – між майданом і антимайданом, між ментами старого зразка і добровольцями. Але це можливо лише тоді, коли діяти по справедливості, однаково з усіма. Не можна показово згодовувати старим міліцейським вовкулакам нових, нехай і "злочинців" – у вашій, шановні очільники, уяві (ви вірите усьому, що приносять вам ваші підлеглі?).
Якщо ви намагаєтесь бути арбітрами, то з усіма треба однаково.
Інакше ніхто не сприйме це інакше, як реванш старої міліції убивць і катів.
Міліція – головний маркер. Проти міліції катів і убивць 1 грудня повстав Майдан. Проти міліції пішли люди 20 лютого, знаючи, що помруть. Помирали під кулями, але йшли вперед, бо іншого шляху не було.
Ви думаєте, запас таких людей закінчився? Ви думаєте, що вбиваючи тоді на Інститутській, беркута не думали так само, як ви зараз – що на першому, на п'ятому, на десятому трупі вони налякаються, розбіжаться і притихнуть?
Не притихнуть.
***
Це я намагався сказати тим впливовим людям у владі, від котрих залежить майже все (поки що залежить) і телефон котрих завжди відповідав під час Майдану.
Але щось, видно, ситуація помінялася.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
