Щодо Конституції та особливого статусу
Я не знаю, чи мене хотіли вчора запросити на розмову в АП, де тих депутатів, хто проти "особливого статусу", Порошенко намагався переконати.
Тому що у мене тут, на передовій, телефон не так часто працює.
Найкращий спосіб визначитися щодо голосування по "особливому статусу" захоплених росіянами районів – це побувати на фронті, поговорити з військовими. Більше того – мені особисто пощастило бути частиною команди Центру підтримки аеророзвідки. Ми надаємо дані аеророзвідки армії, збираючи їх з допомогою безпілотних літальних апаратів. Така роль дозволяє бачити все. І стан сил ворога, і стан наших сил. І навіть контрабанду та корупцію на фронті.
Головний висновок, котрий я для себе зробив – співвідношення сил а сьогодні є таким, що немає жодних підстав іти назустріч вимогам російських окупантів та їх маріонеток. Позиції військових сильні, бойовий дух їх високий, впевненість у собі – достатня, щоб за місяць дійти до східного кордону.
Дійти, якщо буде наказ.
Військові не розуміють, звідки взялися ці ідеї щодо "особливих статусів".
Активність бойовиків іде на спад. Вони не потрібні нікому – ні Росії, котра повільно зливає їх, ні населенню на окупованих територіях, котре, попри зневагу до України, готове прийняти нашу владу, аби ціни у продуктових магазинах впали. Бойовики, власне, не потрібні самі собі, і вони це чим далі, тим більше розуміють.
Нас у новинах лякають обстрілами, але тут ці обстріли нікого не лякають. Не лякає тут нікого російська армія. Немає тут, на фронті, авторитету у збройних сил РФ.
Немає авторитету і у ворожої першої лінії, де сидять найбільш нарвані бойовики-"добровольці". Кількість обстрілів позицій ВСУ, бажання обстрілювати укропів спадають, за одиничними винятками, практично по всій лінії фронту. Бажання воювати поступово зникає, бо незрозумілий результат і неясна перспектива. Українці збудували ешелоновані лінії укріплень. Оснащення української армії з кожним днем повільно, але покращується. На що розраховувати бойовикам, коли у них почалися затримки з виплатами зарплати, зволікання з відданням необхідних бойових наказів тощо?
Нема жодної доцільності іти на вимоги світової спільноти та Росії. Нема жодних підстав міняти державний устрій нашої держави під (значним чином ефемерною) загрозою силового тиску. Таким чином ми вирішуємо не свої проблеми, а проблеми світового стурбованого співтовариства і, загалом, проблеми Путіна.
Час працює на нас. Гідність нас робить сильними. З кожною хвилиною, поки ми бережемо нашу гідність, ми стаємо сильнішими. Втратимо гідність – будемо слабшати.
І як би не проголосував цей парламент – я впевнений, Україна вистоїть. Україна зараз сильніша за ДНР, ЛНР, Росію, дипломатію ЄС та навіть за власний парламент.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
