Уникнути крові, порятувати покоління Майдану
Криваве протистояння в центрі Києва, після півторарічної перерви, продовжилося.
Його розуміння неможливе без аналізу тих подій, котрі передували Майдану (зокрема, Врадіївка, випадок Віталія Запорожця тощо).
Його розуміння неможливе без аналізу подій самого Майдану, котрий, за своєю суттю, був повстанням проти міліцейського свавілля – побиття міліцією студентів у центрі Києва у ніч на 30 листопада.
Нарешті найголовніше – криваве протистояння є наслідком того реваншу, котрий взяла міліцейська еліта після своєї поразки: невдалої атаки на Майдан 18-20 лютого 2014 року та втечі Януковича.
Ситуацію війни та зростаючого у зв'язку з цим впливу контрсистемних елементів середня ланка силовиків Януковича використала для того, щоб довести свою потрібність владі та отримати індульгенцію за свої злочини проти Майдану. На перших етапах боротьби з проросійськими колаборантами на Сході владі довелося вдаватися до послуг цих силовиків. Тим самим було створено прецедент "примирення" нових хазяїв країни зі старими репресивними органами, на грунті боротьби з озброєними сепаратистами. І хоча допомога силовиків Януковича новій владі була дуже фрагментарною, одиничною, це дало змогу весь час посилатися на ці епізоди, виправдовуючи фактичну відсутність покарання ледь не для усіх міліціонерів і СБУшників – і сюди вже автоматично приєдналися прокурори та судді.
Маючи медіа-ресурс, влада відчуває у собі впевненість, що достатня частка населення підтримає репресії проти радикальної опозиції. Поставивши собі на службу кадри Януковича в міліції, СБУ, прокуратурі та в судах, правляча група має достатній комплект для здійснення репресій. Власне, ці силовики – в першу чергу середня ланка міліціонерів, котра замішана у вбивствах, катуваннях, викраденнях та інших злочинах проти майданівців – залишаючись на своїх посадах, зараз прагнуть реваншу за те, що була так принижена позаминулою зимою. Їй достатньо лише дати команду "фас".
Новітні спецпідрозділи нерідко носять назви "добровольчих батальйонів", і котрі складаються з минулих спецпризначенців – Беркутів, Омег тощо, зараз укомплектовані новітньою технікою та передовою зброєю імпортних зразків. Їх забезпечення набагато перевищує забезпечення фронтових частин.
Влада відчуває себе захищеною. Влада відчуває себе здатною закрутити гайки.
І вона їх закручує.
***
Фронтовики-майданівці спізнали всю важкість фронту – тотальну незабезпеченість армії самим необхідним у перші місяці війни, зрадливі, на їх думку, накази про припинення вогню, контрабанду та багато чого іншого, про що український обиватель і гадки не має.
В тилу вони бачать, що ті самі домайданівські менти – прокурори, "мусори", судді – займаються тим самим, що і до Майдану. На фоні відносного (а інколи і досить очевидного) благоденства старих крадіїв, на фоні прискореного ожиріння нових.
Багато хто з цих фронтовиків (дуже багато хто!) – це напрочуд молоді люди.
Вони, як особистості, сформувалися на війні – спочатку репресіях періоду Януковича, далі – протистоянні на Майдані, і, звісно на фронті.
2-3 роки таких "університетів" – і ми отримали покоління зовсім інших громадян. Ці громадяни і гадки не мають, що таке спокійне, мирне життя. Вони не уявляють, що таке мир. Вони, може, і хочуть жити довго. Але не знають, як.
***
А тим часом пружина стискується.
Шлях репресій – той шлях, котрий забезпечив попередньому кілька років спокійного життя, а потім закінчився Майданом. Якщо так подумати, то зараз завдання набагато складніше – нейтралізувати погано озброєну і загалом недосвідчену тодішню радикальну опозицію Януковичу тоді було набагато легше. Тепер же країна нашпигована зброєю, а серед її громадян в сотні раз більше тих, хто стріляв по людях. І ці люди у не найоптимістичнішому настрої, наприклад.
.
Кугуари на вулицях, посадка декількох десятків, сотень найбільш буйних, можливо, демонструє владі свою власну могутність. Але це оманливе відчуття. Не варто плутати реальну силу із тимчасовою вседозволеністю.
***
Тільки кнутом діяти неможливо.
Дві речі у комплексі ще можуть розрядити ситуацію.
Перша річ – справедливість.
Потрібні посадки найбільших корупціонерів Януковича. Потрібен Бойко, Бакулін, Льовочкін. Якщо влада стала на шлях зневаги Закону, на шлях тких сумнівних засобів, якими кидають у тюрми своїх ворогів, без розбору їх реальної винуватості, без справжнього слідства і суду – то потрібно хоча б продемонструвати наміри карати і тих, через кого країна зараз воює і жебракує. Такої волі не видно. Більше того, у світлі реальної коаліції осколків Партії Регіонів з нинішньою партією влади БПП-НФ, розраховувати на репресії щодо Оппоблоку та Ко не доводиться.
Друга річ – необхідно терміново каналізувати енергію пасіонарної частини суспільства, котра пройшла фронт і не може знайти себе у тилу. Замість часто суперечливої та ніколи трагічної "боротьби з режимом" варто дати шанс зайнятися тим, що робить нашу державою кращою, і водночас не загрожує прямою політичною конфронтацією з нинішнім правлячим класом.
В частині молоді (а більшість затриманих під ВР – це дуже молоді люди) – це сфера військово-патріотичного виховання. Спорт, військово-прикладні його види – ось де могли б себе знайти ті, хто прийшов з фронту.
Вишколи майбутніх солдатів серед школярів та студентів, військово-тактичні ігри, медичні тренінги тощо – все це зараз робиться волонтерами за свій кошт. А мало б робитися на державній базі і з принаймні частковою державною участю.
Це не ілюзорно збільшує обороноздатність держави. І одночасно дає можливість відволікти молодь від діяльності деструктивного характеру.
Власне, цим мала б опікуватися відповідна державно-громадська організація, модернізована ДОСААФ, котра свого часу існувала в СРСР. Створення такої організації передбачено Коаліційною угодою. Зараз ця ніша зайнята корумпованими приватними структурами, котрі замість справжнього спорту та реальної військової підготовки займаються загалом комерційною діяльністю та освоєнням бюджетних коштів.
Із природнім затиханням військового конфлікту на Сході місця для активної молоді на фронті буде все менше. Якщо раніше "АТО" була способом для нового покоління патріотів застосувати себе, то тепер вони будуть шукати застосування у тилу – звикши тільки воювати, уміючи тільки воювати.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
