Для українського політикуму суспільна еліта не авторитет

Переконана, відповідальність за те, що відбувається у суспільстві під час кризових ситуацій, має брати на себе еліта. Проте зараз наша політична еліта поводиться якось не елітарно. Принаймні вона не демонструє, а ні відповідну поведінку, а ні вчинки, які б відповідали її статусу "кращої", "обраної". Може просто на це не здатна? Якщо це так, то чому? Звідки взялася така еліта?

На жаль, тут я згодна з другим українським президентом Леонідом Кравчуком – маємо те, що маємо. Майже всі наші політики вийшли з партійних функціонерів радянських часів, тоді й виховувалися. І нібито вже маємо омріяну Незалежність, проте пути минулого не дають на неї адекватно реагувати. Ми не можемо, а поляки змогли. Так, Олександр Квасневький за короткий термін привів Польщу не тільки у ЄС та у НАТО, а змінив сам менталітет політикуму. Тамошня еліта спрацювала на результат розвитку всього суспільства. А наша схибила навіть тоді, коли для цього були найкращі умови й підтримка світової спільноти.

У принципі, еліта – не прибульці з космосу. Вона дзеркальне відображення суспільства, яке її плекає. Є таке англійське прислів'я: аби виховати справжнього джентльмена, необхідно мати у роду сім поколінь джентльменів. Отож наскільки вітчизняна еліта здатна бути моральною, альтруїстично налаштованою, якщо вона вийшла з осередку, де матеріальне останнім часом цінується набагато більше, ніж духовне. В державі проводилася така політика, за якої кожен її громадянин виживав як міг. Це відбувається й зараз. В умовах кризи це добре видно. Нема ідеї, яка б об'єднала народ та еліту разом, хіба, що курс долара...

Так, еліту треба виховувати. Хто це має робити? Перекладати таку відповідальність лише на сучасну школу чи навіть вищі навчальні заклади не варто. Насамперед, це завдання суспільства – чітко сформулювати та прийняти принципи та засади, на яких має виховуватися національна еліта. Мені здається, національна гордість та загальнолюдські цінності в тому вихованні мають бути на першому плані. Головне вчити професіоналів та виховувати порядних людей. І це може робити й робить кожна інтелігентна, працьовита українська родина.

В нас буде якісно нова суспільна еліта тоді, коли ми згадаємо таке забуте слово як патріотизм, національна гордість та гідність. Щоб наші діти змалку пишалися, що вони українці. В цьому не завадило б повчитися у американців. Як не дивно, страшні події 11 вересня їх не налякали. Навпаки, об'єднали. Нью-Йорком тоді їздили машини с прапорцями Сполучений Штатів. На парканах люди писали: тероризм нас не залякає. І суспільство, і еліта підтримали в цьому державну політику. Щось подібне спостерігалося і в нас під час Помаранчевої революції. На жаль, особисті інтереси політиків, яких підтримав народ та суспільна еліта, встали на заваді реалізації масштабного національного проекту, який реально б зміг змінити життя країни та її статус у світі. Може це сталося через нерозвиненість української еліти, може через утому від боротьби, а може через ментальні особливості українського характеру – "моя хата з краю".

Іноді здається, що вітчизняна суспільна еліта, яка має впливати на владу та контролювати її, поводиться, як любляча мати до свого нерозумного дитяті. Мовляв, що з нього візьмеш – побавиться, побешкетує та заспокоїться. А у куток на гречку це розбещене маля так поставити й нікому. І ось таке "елітарне" виховання українського істеблішменту не до чого хорошого не привило, як бачимо.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.