ВІЗИТ ПУТІНА ДО МОНГОЛІЇ: В ЧОМУ ПРОБЛЕМА
Вчора Путін прибув до Монголії на запрошення президента Ухнаагійна Хурелсуха. Це перший візит російського президента до країни-члена Міжнародного кримінального суду (МКС) із моменту видачі Судом ордера на його арешт за підозрою в скоєнні воєнних злочинів через політику депортації українських дітей. І ці відвідини Путіним Монголії здатні поставити під удар міжнародну кримінальну юстицію в цілому.
Зобов'язання Монголії як учасниці МКС
Монголія ратифікувала Римський статут МКС 11 квітня 2002 року. Наразі вона має свого суддю в МКС. І, як і всі держави-учасниці, є відповідальною за виконання рішень стосовно будь-якого з ордерів Суду на арешт. Відповідно до Римського статуту (глава IX) учасники зобов'язані всебічно співпрацювати з МКС. Тож коли особа підлягає арешту і перебуває на території держави-учасниці Римського статуту, така держава, отримавши прохання про арешт і передачу до МКС підозрюваного, повинна невідкладно арештувати та передати цю особу.
Водночас важливо розуміти, що Римський статут передбачає і певні винятки. Та чи можна їх застосовувати у ситуації, що склалася?
Тут варто розібратися з поняттям імунітетів. Адже за деяких обставин держави можуть бути звільнені від зобов'язання здійснювати арешт, якщо вони будуть змушені "порушити договірні зобов'язання" з іншою країною або якщо це порушить "дипломатичний імунітет особи чи власність третьої особи" (стаття 98 (2) РС МКС). Зокрема, особи вищого рангу держави, наприклад президент, користуються імунітетом: їх не можна притягнути до відповідальності під час перебування на посаді (персональний імунітет), а також після закінчення повноважень за ті дії, які є офіційними (державними) за своєю суттю та були скоєні під час перебування на посаді (функціональний імунітет).
Утім, питання з імунітетами вирішуване, адже МКС, який розглядає справи щодо скоєння військово-політичною верхівкою агресії, геноциду, воєнних злочинів і злочинів проти людяності, цих імунітетів не визнає. І всі держави-учасниці МКС повинні арештувати підозрюваних, що перебувають на їхній території. Будь то Путін, Шойгу (який також може бути в складі делегації) чи хтось інший...
Однак із вищевикладеного випливає ще один важливий нюанс. Якщо у Монголії та РФ є попередні домовленості, які будуть порушені у разі виконання Монголією своїх зобов'язань перед МКС й арешту Путіна, то Суд має попередньо отримати від Монголії згоду щодо співпраці. Наразі ми не знаємо, чи є такі угоди між РФ і Монголією, а також чи направляв МКС такий запит.
Візит Путіна до Монголії цікаво аналізувати ще й через те, що у зв'язку з ним пролунала достатньо велика кількість заяв можновладців від усіх сторін: зокрема, є офіційна позиція МКС і МЗС України. Однак, попри таке загострення пристрастей, візит таки відбувся. На відміну від обговорюваних раніше візитів до ПАР чи Бразилії, коли, на мою думку, саме світова суспільна думка виявилася впливовішою.
І тут варто перейти до найцікавішого – відповідальності. Що, крім осуду, загрожує державі, яка проігнорує зобов'язання за Римським статутом? На жаль, практично нічого. Принаймні в правовій площині.
Римським статутом передбачено, що якщо держава-учасниця не виконує зобов'язання щодо прохання про співпрацю, Суд може передати це питання до Асамблеї держав-учасниць і Ради Безпеки ООН щодо подальших дій (стаття 87 (7). Оскільки ілюзій щодо Ради Безпеки ООН, куди входить Росія з правом вето, ми мати не можемо, лишається тільки варіант з Асамблеєю. Але чи співмірна така реакція порушенню зобов'язань і чи здатна вона відновити авторитет Суду, розхитаний такими діями? Вважаю, що ні.
То в чому ж проблема?
В історії вже були ситуації, коли міжнародні ордери на арешт не виконувалися.
Наприклад, у випадку з президентом Судану Омаром аль-Баширом. Обвинувачений 2009 року в геноциді в Дарфурі, він залишався на посаді ще протягом десяти років. І тільки потім його повалили в результаті державного перевороту. Відтоді його так і не передали МКС. Перебуваючи на посаді, він відвідав чимало країн, серед яких країни-члени МКС Йорданія, Чад, Джибуті, Кенія, Південна Африка та інші, що відмовилися затримувати його.
Давайте детальніше розглянемо ситуацію з Йорданією, адже саме цей візит викликав свого часу чи не найбільше дискусій і реакцій.
2017 року аль-Башир відвідав Йорданію для участі в саміті Ліги арабських держав. І, як ви зрозуміли, Йорданія не здійснила його арешту. МКС відреагував на ситуацію і того ж року постановив, що Йорданія не виконала своїх зобов'язань за Римським статутом, та передав справу до Ради Безпеки ООН. Йорданія оскаржила це рішення в Апеляційній палаті МКС, але безуспішно. І тут є цікавий для нас момент.
Відповідно до рішення Апеляційної палати МКС у справі Йорданії щодо аль-Башира від 2019 року, глава держави не має імунітету, якщо МКС просить державу-учасницю Римського статуту арештувати та передати його до іншої держави-учасниці. Тобто Апеляційна палата МКС у своєму рішенні постановила, що держави-учасниці не можуть посилатися на імунітет глави держави як на підставу для відмови у запиті МКС щодо арешту і видачі, адже імунітети не перешкоджають здійсненню юрисдикції МКС. Тобто вже є прецедент, який виключає імунітет як виправдання відмови видати підозрюваного.
Тож може виникнути логічне запитання: а як покарали Йорданію за порушення зобов'язань? Фактично ніяк. Винесене рішення, швидше, слугувало нагадуванням іншим країнам-учасницям і не більше.
І тут ми підходимо до найважливішого.
Так, нам, українцям, неприємно, що Путін може спокійно відвідувати деякі держави. Але проблема насправді глобальніша. Адже в цілому міжнародне правосуддя спирається на спільну прихильність держав до миру й верховенства права. Тож якщо країни ігнорують свої міжнародні зобов'язання, вони порушують баланс сил. Відмова країни-члена МКС видавати Суду підозрюваного насамперед вдарить по авторитетності самого Суду та міжнародної кримінальної юстиції загалом. І це реально є дуже вигідним для підозрюваних у вчиненні міжнародних злочинів.
Я постійно наголошую на тому, що міжнародна кримінальна юстиція є ще молодою галуззю, яка потребує підтримки. І це дуже важливий інструмент глобального миру, адже має бути незалежна інституція, реально здатна карати за найтяжчі міжнародні злочини. Коли ж Монголія запрошує підозрюваного на святкування, а Мексика на інавгурацію, зусилля збудувати сильну інституцію множаться на нуль.
Тому я вважаю, що настав час не тільки розширити юрисдикцію МКС (наприклад, щодо злочину агресії, зробивши її ефективною), а й наділити реально дієвими правовими інструментами реагування на недотримання зобов'язань перед Судом. Норми міжнародного права завжди були сферою великих компромісів, і саме тому ми час від часу стаємо заручниками застарілих норм і практик. І змінювалося це майже завжди великими потрясіннями.
На жаль, російсько-українська війна, найбільший кровопролитний конфлікт у центрі Європи з часів Другої світової, і є таким потрясінням. До того ж, Україна знаходиться в процесі ратифікації Римського статуту, який набере чинності разом із законом, що передбачає відповідні зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України. Офіційно державою-учасницею Римського статуту Україна стане в перший день місяця, що настане через 60 днів після того, як наша ратифікаційна грамота буде передана на зберігання Генеральному секретарю ООН. Тож Україна на правильному шляху, і може стати тригером зміни міжнародно-правових механізмів.
Опубліковано українською та англійською мовами в "Дзеркалі тижня".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
