Революція позитивізму
Знову в Україні забалакали про революцію. Тепер у численних категорій громадян виникло прагнення повалення вже "режиму Януковича". Загалом це дивно, навіть дивовижно, як лише за рік з невеликим гаком влада примудрилася нажити собі стільки недоброзичливців. Її не підтримує практично ніхто.
Ці настрої самі собою не розсмокчуться. Питання лише у рівні готовності громадян до активних дій та їхньому спрямуванні – легальна зміна влади, чи силова. У 1991-му, Україна виявилася єдиною країною СРСР, яка вийшла з нього у законний і несиловий спосіб. У 2004-му, так само мирний Майдан, мирно і легітимно змінив владу. Чи буде продовжено це позитивний історичний ряд подій?
У нинішньої влади немає жодного ресурсу підвищення поваги до себе – ні матеріально-фінансового, ні інтелектуального, ні етичного. Під останнім мається на увазі рівень сумління та відповідальності влади перед суспільством, розуміння того, що саме вона має не лише тримати країну на плаву, а розвивати її. Уявлень про напрямок такого розвитку, звісно, що у влади немає, як власне і уявлень про те, що такі уявлення взагалі то мають в неї бути. Втім, це вже не принципово.
Чи є у революціонерів бачення шляхів модернізації країни? Швидше за все, що – ні. Тому є дві групи причин.
По-перше, найбільш активними борцями з режимом є пільговики. Як суспільне явище соціальні пільги є рудиментом радянської влади. Наробивши багато лиха своїм громадянам – війна в Афганістані, катастрофа на ЧЕАЕС, виробничий травматизм на шахтах, як результат мінімалізації видатків на охорону праці і т.д., радянська влада намагалася гасити невдоволення нею пільгами. В умовах соціалізму робити це було нескладно – надання пільг, направду, нічого державі не коштувало, бо друкарський верстат на монетному дворі вмикали, під відповідні постанови ЦК КПРС. Комунальні платежі, транспортне і медично-санаторне обслуговування надавалися без врахування їхньої собівартості – планова економіка мала все списати. В результаті Союз РСР розвалився разом із системою "розвинутого соціалізму".
Українська держава пішла тим самим шляхом запобігання перед пільговиками, замість того щоб чесно, хоча і болісно монетизувати пільги. Слід чесно сказати, що доступ до пільг за рахунок бюджету визначається саме реальною у цих пільгах потребою, і у цьому розумінні інвалід дитинства цілком рівний у правах з інвалідом, наприклад, "чорнобильцем".
Це болісно і не зовсім справедливо, але пільги мають надаватися винятково за потребами, а не за заслугами. Звісно, що перш ніж здійснити такий крок слід беззастережно ліквідувати всі пільги пов'язані з чиновницько-депутатськими та іншими "заслугами", включно з "народними-заслуженими" артистами, юристами та журналістами, ... орденоносцями і академіками. Пільги мають надаватися винятково у грошах, а не у нормативному нав'язуванні суб'єктам господарської діяльності, (будь-то транспортне підприємство, чи діагностичний центр), надавати послуги собі у збиток або за рахунок інших клієнтів.
Революціонери-пільговики, швидше за усе, мають на увазі зберегти існуючу системи надання пільг, відтак, замість модернізації, держава як система інституцій ризику залишитися архаїчною, тобто нежиттєздатною.
По-друге, стихійність революції просто не залишає часу на обмірковування інноваційних шляхів суспільного розвитку. Ті, хто незабаром "підбере із землі" владу в країні зіштовхнуться з цілковитою розваленісттю державних інститутів. Особливе занепокоєння викликає стан платіжної системи та установ безпеки. Вже сьогодні слід проектувати інноваційні способи здійснення влади та проголосити чітку програму позитивних суспільних змін, наприклад: принцип "презумпції законності підприємництва", дистанційної освіти, он-лайн демократії і т.д.
Без позитивіської програми чергова українська революція приречена на поразку.