Граблі геть!
Під мурами Михайлівського Золотоверхого відшумів опозиційний мітинг. "Україна проти Януковича" – називається. Гарний вийшов мітинг – зелений такий весь. Особливо у змістовному плані. "Фронт змін" та "Батьківщина" заявили про єднання на платформі "Геть Януковича!".
Перший парадокс полягає у тому, що саме від президента ці опозиціонери очікують на введення в дію мажоритарно-пропорційного, п'ятивідсоткового виборчого закону, породженого ними сукупно із "зловорожою владою". От образяться Віктор Федорович і з пересерддя підуть від них, як колись Іван Грозний від бояр до Олександрової слободи (уточнено завдяки пильності коментатора "композитор"), тоді закон не набере чинності і будуть усі опозиціонери борюкатися своїми списками за пропорційною сиситемою одне проти одного, забувши про єдність.
Парадокс другий у тому, що їхнійй союз стосується лише мажоритарнних округів. Пропорційна складова кампанії, тобто та, де мають виголошуватися саме політичні змісти, являтиме собою війну за відсотки між "ФЗ" та "Батьківщиною", бо пасуться вони на одному електоральному полі.
Парадокс третій – на трибуні мітингу не було інших опозиціонерів – представників "Свободи ", "УДАРу", "Громадянської позиції" і т.д. А ці партії також є користувачами протестного електорату. Що, коли вони створять власну "Об'єднану опозицію"?
Арсеній Яценюк виголосив формулу "Хто не з об'єднаною опозицією – той із Януковичем". Правильна це формула. Була б, якби діяла її друга невід'ємна діалектична частина: "Хто не з Януковичем – той з об'єднаною опозицією". Та вона не діє, бо рівень підтримки опозиції співставний із рівнем підтримки привлвладних партій – явних та прихованих. Кількість тих, хто не підтримує жодної політичної сили зростає, і скільки не обзивай їх "болтом противсіхівським", їх не стане менше, бо одні й ті самі політики говорять одне й те саме, зокрема і про єдність, не перший десяток років.
Позавчора прочитав блог на "Кореспонденті" Віталія Сича про Віталія Кличка, "як першого політика з ідеологією". Ідеологія передбачає наявність у партії середовища однодумців – носіїв ідеології. В партії "УДАР" справді є непогано розроблена, сучасна партійна програма, але цього замало. Щоб ідеологія трансформувалася у практичну політику необхідна наявність корпусу її носіїв – публічних політиків, які здатні переконати виборця у її перспективності для країни, а головне – працювати над її втіленням після отримання мандатів.
Партія "Свобода" є яскравою ідеологічною партією, але у практиній роботі в управлінні територіальними громадами, де вона прийшла до влади, зіткнулася з серйозними труднощами кадрового, етичного та професійного характеру.
Згаданий симптоматичний блог у сукупності із тим, що з-під мурів Михайлівського пряму трансляцію вів телеканал "Тві", і не вів не вів "5-й", вказує на те, що альтернативна опозиція отримує потенційну змогу залучити неабиякий ресурс для своєї роботи. Чи буде вона ефективною з точки зору перспектив зміни правлячого прошарку?
Алгоритм справжнього єднання є настільки ж простим, наскільки ж і нездійсненним для тих, хто позиціонувався опозиціонерами: на вибори іде одна опозиціцна партія, у список якої включаються представники інших партій, визначені на праймеріз в округах; інші партії консервуються – тобто не беруть участі у виборах; у мажоритарних округах партією учасницею виборів висуваються єдині кандидати. Головне – спільна ідейна платформа, програма.
Причина нездійсненності цього алгоритму не у тому, що мають місце ідеологічні розбіжності між опозиціонерами, і не у суперчці щодо обрання партії – учасниці виборів. Причина у тому, що кожний лідер партії має клієнтеллу, яка користає його в карєрно-фінансових цілях. Лідери також мають власні суб'єктивні інтереси.
Матимемо на виборах те, що завше маємо – багато "хороших і різних" опозиціонерів у списках та округах і над їхньою метушнею монліт ПР та "незалежних, білих і пухнастих" кандидатів "непов'язаних з владою". Кроком руш, бігом на рідні граблі.
