Самодержавний інтернаціонал
Спільною особливістю країн, що об'єдналися у Митний союз – Бєларусі, Казахстану і Росії, є одноосібний характер побудови влади. Самодержавна в них модель правління. Абсолютизм річ непогана. Була колись. Самодержець є корисним для країни, коли вона перетворюється на об'єднану та ефективну державу: закладається єдина фінансова система та економічний простір, облаштовуються зовнішні кордони, уніфікуються закони, виникає національна культурно-гуманітарний спільність.
Щойно ці завдання виконано, самодержець з чинника побудови держави перетворюється на головне гальмо суспільного прогресу. Зазвичай він про це не здогадується, а придворні не наважуються доповісти йому таку прикру обставину. Тоді трапляється революція. Інколи мирна, часто – кривава, а буває, що диктатор втрачає владу внаслідок комбінації зовнішньої агресії та внутрішнього бунту. За деякий час по тому, зазвичай починається новий етап бурхливого суспільного розвитку.
Цивілізаційна непривабливість Митного союзу для України полягає у тому, що він об'єднав країни архаїчні. Володимир Путін, Нурсултан Назарбаєв, Олександр Лукашенко побудували свої режими на одноосібній владі. Це могло бути виправданим у період після розпаду СРСР, хоча досвід Балтії свідчить про можливість та ефективність іншого шляху, але у сучасних умовах, коли виросло посттоталітарне покоління громадян самодержавство для них виглядає "відстоєм".
Породжена цими режимами плутократія, психічно залежна від розкошів та войовнича у своїй некомпетентності, викликає неприйняття у суспільно активних прошарків громадян, особливо у порівнянні з європейськими управлінцями.
Направду, з економічної точки зору, створення зони вільної торгівлі з ЄС зовсім не є однозначно вигідним для України. Європа жорстко захищає свої ринки, перш за все ринок праці. Тому, розмови про те, що нас там чекають, є м'яко кажучи, перебільшенням, але, Європа є культурно привабливішою у порівнянні з Митним союзом. Хоча, за умови дотримання, рівноправних економічних стосунків у Митному союзі, він був би певною мірою нам корисним. Не так нам, як виробникам металургійних напівфабрикатів та власникам інших застарілих, але ще прибуткових енергомістких підприємств, особливо комунальних.
Україна не є привабливою для Європи, але ми туди прагнемо, а Митний союз зацікавлений в нашій країні, але нам туди геть не хочеться.
Слід визнати, що в силу національних культурно-ментальних особливостей та економічних укладів Білорусь і Казахстан є менш корумпованими у порівнянні з Росією та Україною. Нурсултан Назарбаєв та Олександр Лукашенко не мають у своїх країнах "клубів олігархів". Ці президенти самі є носіями всієї повноти, не лише політичної, а й економічної влади. Їхня бюрократія перш за все служить їм, тоді – собі, і на останок суспільству. Інтереси президентів і суспільства часто збігаються, бо главам держав потрібна легітимність – суспільне визнання їхнього права на здійснення влади. Тому бюрократія в Бєларусі та Казахстані мають "царя у голові". До речі, казахські молоді чиновники переважно добре освічені та знають по кілька мов. Часто вони є випускниками провідних американських, європейських, а здебільшого – японських, сінгапурських та китайських університетів.
Останні президентські вибори в Бєларусі та парламентські у Росії створили парадоксальний прецедент. Зазвичай, після виборів рівень довіри до влади зростає. Так буває у цивілізованих країнах. Після чергових виборів президента Бєларусі, трапилося навпаки – там зріс протестний потенціал суспільства, а міжнародна ізоляція країни посилилася. У Росії зневіра дедалі більшої частки громадян особисто у Володимирі Путіні також похитнула його позиції "беззастережного лідера нації". Вибори до Державної Думи пройшли за безпрецедентно низької явки, та з найгіршим за усю історію показником підтримки правлячої партії "Єдина Росія", не згадуючи вже про фальсифікації та усунення від участі в перегонах опозиції.
В Україні влада, втративши легітимність, просто перестала нею перейматися.
Крім корупції та некомпетентності бюрократії – зловорожої байдужості влади до суспільств, – небажання українських активних громадян інтегруватися до Митного союзу зумовлюється низьким рівнем споживчих і соціальних стандартів у трьох його країнах. Йдеться не лише про "рівень нітратів у помідорах". Мова перш за все про стандарти безпеки – побутової, екологічної, праці. Вони теж визначаються якістю влади.
Якість влади, а відтак – суспільних відносин, у Євросоюзі ліпша ніж у Митному. Тому, попри певні економічні вигоди, моральний вибір самодостатніх українських громадян не за Митним союзом та СНД, а за Європою, ширше – західною цивілізацією.
Це цілком паразитарна позиція – вскочити у чужого воза і їхати на ньому у майбутнє, але потуги створити свого, Україна, наразі, не демонструє, а "віз" Митного союзу старий, трухлявий та ще й котиться назад. Саме такий транспорт є найкомфортнішим для корупціонерів та інших угодовських суспільних прошарків в Україні.
