Відкритий лист Максима Стріхи до редактора видання "Комерсантъ. Украина"
Зазвичай я уникаю передруків з інших сайтів, але цей лист знаного науковця, письменника та громадського діяча, надрукований кількома інтернет-виданнями, першим з яких була "Телекритика", гідний того аби його побачив і читацький загал Української правди".
Редакторові видання
"Коммерстантъ. Украина"
Пане Редакторе!
Я не часто беру до рук Ваше видання, хоч визнаю: його політичним і бізнесовим матеріалам як правило властива зваженість і аналітичність. Причина ж мого ставлення до газети полягає в її підкресленому ігноруванні "тубільної" україномовної спільноти Києва й України, яка, погляду редакції, ніяк не перетинається з російськомовною "VIP-спільнотою", на яку видання розраховане.
Спробую пояснити свою думку на прикладі п'ятничного числа N196, яке я вчора взяв у кав'ярні, де проводив ділову зустріч. Додаток "Weekend" має широку (і слід визнати, часом дотепно написану) панораму культурних подій ближчих днів. Має низку підготовлених у Києві "відпочинкових" статей для тих-таки "VIP-читачів".
Але сторінка "Книги/Классика/Музыка" без змін передрукована з московського видання – так "Къ" робить завше, підкреслено ігноруючи саму можливість того, що в "Країні Юків" можуть читати якоюсь іншою мовою, окрім російської.
Огляд книжок у числі, що потрапило мені до рук, розпочинається з російського перекладу останнього роману Умберто Еко "Празький цвинтар". Доводжу до відома, що український переклад цього роману видано видавництвом "Фоліо" у Харкові на 2 місяці раніше. Цього разу український переклад випередив навіть появу англійського. Але цей факт "Къ" очевидно не цікавить – як не цікавить уся інша українська перекладна і оригінальна (книжки Ю.Андруховича, С.Жадана, О.Забужко та інших сучасних авторів добре продаються в Європі) література.
Диявол ховається в деталях. І я б радив придивитися до "спортивної" сторінки газети – де всі назви футбольних клубів наведено оригінальними мовами. За одним винятком. "Шахтар" (саме така офіційна назва, зареєстрована УЕФА, саме так написано на автобусі й футболках) вперто названо "Шахтер". Промовистий виняток, чи не так?
Про ще одну деталь, так само промовисту. П'ятничне число було найближчим до вшанування пам'яті жертв Голодомору. В газеті – жодного анонсу цієї події, знакової не лише для україномовної спільноти, а просто для нормальних людей не з печерними поглядами. Коментар зайвий.
Пане Редакторе!
Як відомо, сьогодні україномовні видання посідають менше 30% сумарного накладу українських газет, і трохи більше 10% – журналів. Зрозуміло, що це не є відображенням реального мовного стану суспільства (де україномовні за всіма соціологічними даними становлять близько половини, а люди, для яких українська мова є принаймні символічною вартістю – близько 2/3).
Але це наслідок твердого переконання інвесторів (дуже часто російських): україномовний купить і російськомовне видання, а ось російськомовний – україномовного скоріш за все не купить. Вважаю таку позицію морально хибною. Але щоб довести її комерційну хибність, україномовна спільнота має зараз єдиний важіль – оголосити послідовний бойкот принаймні тим російськомовним виданням, які мають виразно постколоніальний контент і цілковито ігнорують сам факт існування україномовних.
На жаль, про таке ігнорування з боку "Къ" говорить і відсутність бодай україномовної версії сайту газети.
Дуже хотів би дізнатися про Вашу думку з цих питань. Це дозволило б мені визначитися з дальшим ставленням до Вашого видання.
Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, головний науковий співробітник Інституту фізики напівпровідників НАН України, завідувач кафедри перекладу Київського університету імені Бориса Грінченка, віце-президент Академії наук вищої школи України, віце-президент Асоціації українських письменників
---------------------------------------------------------------------------------------------------------
Принагідно зазначу, що сьогодні до газетних кіосків у Києві не надійшов україномовний випуск газети "Дзеркало тиждня".
