Добрі жнива Патріарха
У суботу в Києві потепліло і пішов сніг. Звісно, що дороги майже не розчищали. Субота усе ж, а хіба працівники комунальних служб не люди? Їм теж відпочити треба. Ранком на узвозі вулиці Богдана Хмельницького буксували "ланоси" та "шевролети", створивши чималенький затор. Довелося додибати до Опери пішки. Про те, аби почистити слизькі гранітні сходи театру також ніхто не подбав.
Дарма, що там відбувалася Урочиста Академія з нагоди півстолітнього ювілею єпископського служіння Його Святості Філарета Першого, Святішого Патріарха Київського і всієї України. Водночас відзначалася і 45-та річниця його перебування на Київській кафедрі. Зійшлася сила силенна людей – зала була переповненою, але мабуть, що ці люди не заслуговували на те щоб без перешкод потрапити на урочистості.
Патріарха вітали Леонід Кравчук, Віктор Ющенко, віце-прем'єр Грузії Георгій Барамідзе від імені президента Міхаїла Саакашвілі та мерії Тбілісі разом зі священником Ніколаєм Інасарідзе. Брати-грузини подарували Святішому зроблену у традиційній манері грузинської перетинкової емалі, панагію. Від української влади публічно не вітав ніхто. Від київської – також. Ну, та вони й снігу не спромоглися почистити, де вже їм знати, що влада від імені київської громади зобов'язана віддавати шану видатним членам громади, незалежно від її – влади, поточних політичних поглядів та сьогоденної кон'юнктури. Втім, насправді, кияни нинішньої влади не обирали, отож вона не наша – не київська. Здається, що "комсомльська", якась. Воно й видно!
Володимир Яворівський квіти подарував, "від однієї жінки, яка відомо де перебуває". Імені жінки чомусь не назвав. Навряд він мав на увазі Ангелу Меркель або Хілларі. Інші опозиціонери привітали письмово або на офіційному прийомі з нагоди ювілею.
Найцікавішою з усього була промова Патріарха. Мені здавалося, що він говорив не більше сорока хвилин – виявилося, що більше години. Було настільки цікаво, що час минув непомітно. Не дивно, бо лише у єпископському сані Патріарх Філарет перебуває довше, ніж мають вік, наприклад, більшість блогерів цього сайту.
Більшість історичних обставин та постатей, яких у виступі торкнувся Патріарх, були доволі несподіваними. Так він розповів про роль Карибської кризи у збереженні Церкви в СРСР. Виявляється, що саме контакти Руської Православної Церкви із Ватиканом та, через Всесвітню Раду Церков, з істеблішментом США, дали змогу радянському керівництву формувати уявлення про справжні наміри Заходу щодо СРСР. Досить сказати, що головою комісії з питань міжнародних взаємин ВРЦ був колишній керівник ЦРУ Джон Мак-Коун. Тому, ненависть М. Хрущова до Церкви, яку він палко прагнув знищити, усе ж не переросла у нові репресії стосовно духовенства. Духовенство було потрібне, як інструмент пом'якшення протистояння сторін по обидва боки залізної завіси. Дипломатична діяльність владики Філарета була настільки плідною, що один з радянських сановників, запропонував задовольнити будь-яке його прохання. Бонза сподівався, що ієрарх попросить щось матеріальне для себе, натомість почув: дозвольте відновити діяльність Київської духовної семінарії! На це влада піти усе ж не захотіла, проте погодилася удвічі збільшити набір до Одеської семінарії. З того часу кількість її випускників зросла із 40-ка до 80-ти. Випускники цієї ОДС і до сьогодні є кадровим ресурсом Церкви, не лише в Україні та Молдові, але й у Росії, Білорусі, Західній Європі, Середній Азії, ... але головне – саме з них формується викладацький корпус численних, нині, семінарій.
Патріарх Філарет, був серед тих архієреїв, які хіротонізували у єпископський сан нинішнього Московського Патріарха Кирила та Блаженнішого митрополита Володимира – предстоятеля УПЦ у складі Московської Церкви. Він дав дуже відверті та щирі характеристики обом першоієрархам. Слід згадати, що нещодавно Патріарх Філарет відслужив молебень за здоров'я Блаженішого митрополита Володимира. Так само він відслужив панахиду за спокій душі митрополита Харківського і Богодухівського Никодима. Свого часі він очолював найбільшу в РПЦ Львівську і Тернопільську єпархію – станом на 1988рік з десяти тисяч парафій РПЦ, тисяча сто заходилися на її території. Спочилий митрополит у 1992-му році скликав горезвісний Харківський Собор, який і спричинив розділення українського православ'я. Свого часу, коли митрополит Никодим у 1989 Році мусів тікати зі Львова, бо містяни були обурені його зверненнями до прокуратури з вимогою покарати відому правозахисницю Ірину Калинець та іншими сумнівними з точки зору християнської етики вчинками, саме тодішній екзарх України, митрополит Київський і Галицький Філарет повернув його до Харківської єпархії, зберігши за ним статус правлячого архієрея.
Леонід Кравчук у своїй вітальні промові, серед іншого, назвав кира Філарета фаховим політологом. Мені це означення видалося недосить коректним, але, дана у промові владики оцінка Референдуму 1-го грудня 1991-го року та Біловежських угод, показала, що Патріарх ліпше за більшість політиків, розуміє механізми дезінтеграції СРСР та закладання фундаменту української незалежності. Саме Леонід Кравчук виявився тим, хто дієво підтримав майбутнього Патріарха, коли у 1992 році на нього здійснювався жорстокий тиск з боку ієрархів РПЦ з метою примусити добровільно піти з Київської кафедри і втратити таким чином можливість розбудовувати українську Церкву.
Переказати усю промову Патріарха формат блогу не дозволяє. Бажаючі дізнатися більше про підготовку святкування тисячоліття хрещення Руси – саме позиція закордонних українських православних та греко-католицьких парафій, які збиралися широко відзначити цю дату, змусило радянську владу провести святкування; історію взаємин і порозуміння з греко-католиками; церковну політику Москви щодо України і ще багато цікавого незабаром зможуть про це прочитати на сайті Київського Патріархату, де буде повністю надруковано текст виступу владики.
Зупинюся лише на двох моментах: характеристиці середовища єпископату УПЦ МП – більшість є малоактивними, поглинутими проблемами з якими зіштовхуються у своїх єпархіях, але у випадку, коли на Київську кафедру буде обрано занадто активного провідника московського інтересу, то це аморфне середовище може активізуватися. Нині УПЦ переживає час внутрішнього протиборства, зумовленого боротьбою за владу через тривалу недієздатність свого глави.
Найважливішим, як на мене, у промові було означення розділення українського православ'я. Саме розділення, а не "розколу", як його називають у Московській Церкві. Київський Патріархат дотримується такої самісінько православної догматики, як і усі п'ятнадцять православних церков світу. Київський патріарх за літургією молитовно поминає чотирнадцять православних предстоятелів. Московського не поминає, бо як поминати того, хто зводить анахтему, на співбрата-архєрея, який взявши участь у хіротонії майбутнього чільника РПЦ прикликав на нього благодать єпископства?
Сьогодні у Київському Патріархаті тридцять три єпархії, більше чотирьох із половиною тисяч парафій на усіх континентах Землі – це одна з найбільших православних церков світу – результат праці і ужинок Святішого Патріарха Фларета. Визнання Київської Церкви світовою православною спільнотою – питання часу, швидше за усе близького. Для цього слід подолати розділення в українському православ'ї. На цьому шляху покладено чимало важких колод, але Церкві доводилося долати і більші перешкоди.
Наприкінці шістдесятих тодішнього екзарха України митрополита Філарета викликав уповноважений Ради Міністрів УРСР у справах релігії та Церкви по Києву і області. Чиновник сказав владиці: "Старе у Вас духовенство, скоро Церква зникне, не терпітимемо ми її при комунізмі". На це митрополит відповів, що, Церква є зараз, буде і в майбутньому, а швидше не буде комунізму. Вчора Патріарх сказав, що Українська Православна Церква буде єдиною.
Зайве говорити, що промову Патріарх виголосив стоячи. Називаючи численні дати, події, людей, він не користувався жодними записами. Знайомий лікар з Одеси – діяльний парафіянин Московського Патріархату, якось поділився зі мною тим, що говорять про владику Фларета у середовищі одеських вірян РПЦ: "такий світлий розум і здоров'я Бог на старість посилає людям духовним, які там анафеми?!"
