Спекулянти
Політика, надто політика українська, не існує без політичних спекуляцій – роздування актуальності суспільних проблем, обраних за предмет спекулювання, та демонстрації зусиль щодо їхнього подолання. Спекуляції частіше здійснюються у групах, бо щойно котрийсь спекулянт починає публічну "боротьбу за вирішення" визначеної проблеми до нього приєднуються колеги по політичному цеху, прагнучи й собі "шматочок рейтингу" увірвати. Найнебезпечніші та, водночас, найросповсюдженіші спекулянти це ті, хто імітуює роботу із подолання справді загрозливих суспільних явищ. Найкумедніші, хоча також суспільно шкідливі, – ті, які не будучи в змозі навіть імітувати політичної роботи, танцюють свої шаманські танці довкола ними ж проголошених ідолів-кумирів.
До останніх належать, наприклад, борці з українською мовою. Зрозуміло, що мовний закон, який має цими днями бути розглянутий у парламенті, спрямований на право чиновників не знати та не використовувати української мови та на її витіснення російською, а не на захист "регіональних мов". Прикро, що єдиною публічною дією комітету Першого грудня після проведеного ще півтора місяці тому Загальнонаціонального круглого столу, стала рефлекторна і безпорадна реакція лише на той підлий законопроект – "ми підемо до В. Литвина і з ним про це поговоримо".
Той самий контингент спекулянтів довкола мови, спекулює проблемою визнання вояків УПА борцями з фашизмом; міжцерковними взаєминами; федералізацією.
Віп-спекулянти висувають "соціальні ініціативи" та пропонують механізми прямого підкупу виборців під виглядом "компенсації заощаджень, втрачених в Ощадбанку СРСР" або ініціюють референдуми з питаннями про те: "чи ви за аби більше грошей з бюджету виділяти на суспільні потреби".
Набагато простіше, імітуючи стурбованість дитячим алкоголізмом, пропонувати підвищити адміністративну відповідальність за продаж пива неповнолітнім, замість важко працювати задля створення всеохопної системи захисту дитинства – від реінкарнації дитячих та юнацьких гуртків та туристично-спортивних секцій до психологічної підтримки та соціальної мотивації підлітків. Цим займаються поодинокі ентузіасти за власний кошт. Вони за рейтингом не женуться.
До спекулятивних тем належить "у зубах нав'язла" депутатська недоторканість, заборона "пропаганди одностатевого злягання", боротьба з корупцією. Останню, як і дитячий алкоголізм, неможливо подолати адміністративними засобами – лише соціо-культурними та й то у новій державі, після системної та багатоетапної праці.
Спекуляція темою цензури та "чесним фільтруванням ради" є виразним прикладом спекулятивного пшику – балаканини і ґвалту було багато, а цензури стало лише більше, та і склад майбутнього парламенту за етико-фаховою ознакою буде найгіршим за усі попередні.
Політики, які лишень у політику зібралися, змушені шукати модерні спекулятивні теми, бо із заяложених рейтингу – катма. От, наприклад, "не сіло не впало" заходилися спекулянти-неофіти у Києві боротися з малими архітектурними формами – ятками та кіосками, які справді захарастили Київ по самі, ... ну, ці... самі.
Не складно, використавши справедливе побутове роздратування киян, прийти на мітинг під Київраду з вимогами ті ятки демонтувати. На цьому можна "засвітитися" та почати "розкручуватися". Байдуже, що така вимога, направду, демонструє відсутність в її ініціаторів, як соціального досвіду так і соціального сумління – совісті, словом. Ятки і кіоски дають роботу тисячам людей та унеможливлюють цінові змови великих торгівельних мереж. Безумовно вони, водночас, спотворюють естетичний вигляд міста, є джерелом антисанітарії, стимулюють алкоголізм та паління, перш за все у дітей. З ними таки слід щось робити, як і загалом з містом, з країною, з континентом...
Що? З точки зору відповідального суб'єкта муніципальної політики – таке:
- інвентаризація та створення бази даних МАФів, включно з їхніми фото;
- на основі бази визначення найбільш недоречних – тих, які створюють незручності пішоходам, становлять санітарну і пожежну небезпеку, встановлені у зелених зонах
- визначення першорядного переліку таких об'єктів для перенесення та демонтажу;
- вивчення нормативної бази – угод та дозволів на їхнє встановлення;
- розірвання угод, скасування дозволів та демонтаж або перенесення недоречних МАФів.
Зрозуміло, що така робота є компетенцією влади. Вона компетентна її виконати? Може політичні партії та пошукачі спекулятивних рейтингів? Відповідь є зрозумілою.
Та не усе так песимістично, направду. Коли громадяни самотужки борюкаються з неправильним паркуванням автомобілів, ліплячи на них наліпки з вимогою до водіїв паркуватися правильно, вони виконують функції влади, якій вони ж за, незроблену нею роботу, гроші платять. Теж із незаконною забудовою та порятунком зелених зон і стадіонів, притулками для бездоглядних тварин, дитячим дозвіллям.
Процес самопокладання суспільством відповідальності за країну на себе ж потроху йде. Лишень не зрозуміло: чи суспільство встигне його завершити до остаточної деградації влади щоб тоді підхопити країну, чи остання провалиться у чорну дірку безвладдя? А спекулянти нехай собі спекулюють. Зрештою багато революцій починалися саме спекулянтами. От, хоч би й на комуністів поглянути.
Хух! Мабуть таких довгих дописів люди не читають!
