Слід офіційно дозволити вуличну торгівлю
Пішов я учора вранці на базар по вишні. Базар стихійний, яких у Києві сотні. Колишні колгоспні ринки приватизовано. Селянам на них торгувати неможливо через високу вартість оренди торгівельного місця. Тому туляться біля транспортних зупинок, а там їх проганяє міліція, бо "нє положено". Це несанкціонована торгівля.
От і вчора, вийшовши на звичне перехрестя, побачив наполоханих бабусь, які, не розгортаючи свого товару, купками стояли, перечікуючи, допоки двоє сержантів у чорній формі зрештою підуть та дадуть змогу торгувати.
Погулявши з півгодини, я нарешті напитав гарні вишні, але щойно жінка почала мені їх зважувати, налетів міліціянт, і зі словами: "– Кантор сюда", – спробував вирвати ручні ваги. Довелося йому прояснити, що він робить мене свідком злочину, бо відбираючи чужу власність без належного складання акту чинить банальне пограбування. Численні перехожі і покупці мене підтримали. Сержант відступився, бо допоки складав би одного акта, сотні інших продавців торгували б собі далі.
Стихійна торгівля харчами, виробленими у приватних селянських господарствах, лишилася у спадок від СРСР. Колгоспний лад не давав змоги забезпечити продовольством міста. Аби подолати дефіцит їжі, "партія та уряд" мусили дозволити приватну торгівлю "надлишками продуктів". Для цього створили колгоспні ринки та закривали очі на торгівлю поза ними. З доходів від торгівлі селяни-пенсіонери і в виживали, бо пенсія колгоспника становила двадцять рублів (мінімальна зарплата – 70). Сьогодні залишки селянства також мають змогу вижити лише за рахунок торгівля харчами. Роботи на селі немає. Ціни на газ та електроенергію, побори лікарів та вчителів, вартість похорону, проїзд у маршрутках повсякчас зростають. Крім того, а куди подіти врожай? Закупівельні ціни занизькі. Нещодавно он придумали ще й п'ятнадцяти відсотковий податок на здане до молокозаводу молоко. У Вінницькій області його вже стягують.
Витіснення з міських вулиць торгуючих селян лобіюють торгівельні мережі та продовольчі крамниці, власники кіосків, які встановлено там, де звично торгували селяни. Влада, чиї високі представники самі часто і є власниками торгівельних мереж, ринків, кіосків та крамниць, звісно не на боці селян.
Стихійна торгівля справді створює незручності пішоходам та транспорту, псує санітарний стан міст. М'ясо та молоко придбане там може містити небезпечні бактерії та речовини, але і стан дотримання санітарних стандартів у супермаркетах також викликає численні нарікання. Якість магазинного молока в Україні є найнижчою у Європі.
Усяка економічна активність та самозайнятість у сучасній Україні має цінуватися на вагу золота. Людям, які везуть до міст харчі слід подякувати. Турбота про здоров'я громадян має виявлятися не у адміністративних заборонах, а у розгалуженій мережі лабораторій, де можна було б перевірити якість продуктів. Слід скасувати заборону на вуличну торгівлю та забезпечити можливість її здійснення у максимально комфортних умовах для усіх учасників цього процесу.
