Хто очолить ліквідаційну комісію?
Зневаги і приниження зазнає Президент в Україні та за кордоном. Лише за останні місяці: травневий саміт НАТО; скасування саміту глав держав у Криму; бойкот Євро-2012;... Апофеоз – учорашній В.Путін, який примусив В. Януковича чекати себе 4 години. Затримавшись із прильотом на 3 години, він поїхав до байкарів, замість поспішати до господаря із вибаченнями за запізнення. А ще було: недопущення Президента в Український дім на підсумкову прес-конференцію; народні "вітання" з днем його народження; повсякчасне кепкування в українських та закордонних ЗМІ з його обмовок.
У вкрай незручне становище ставлять гаранта і його соратники. Найсвіжіший приклад – мовний закон. Мало того, що він став каталізатором суспільного невдоволення режимом, який персоніфіковано уособлюється В. Януковичем, так, наразі, президент опинився у ситуації, коли, як підписання ним цього закону, так і не підписання, однаково погіршує його політичне становище – йому не довіряють. Це вочевидь відчув Віктор Янукович-молодший, який оголосив про намір відкликати свій голос за цей закон.
Довіра міжнародного співтовариства до Віктора Януковича-старшого вже давно на нулі. Складається враження, що спічрайтери гаранта навмисне виставляють його назовні не поінформованою людиною. Чого варта учорашня заява В. Януковича про бажання узяти участь у саміті "Великої двадцятки". Президентові не доповідали, що до цього клубу входять двадцять країн з найрозвинутішими економіками? У якості спостерігача там його теж не чекають, бо: по-перше такий статус у клубі "G-20" непередбачено, а по-друге – Україна є парією у світі і більшість лідерів країн – учасників двадцятки просто не бажають зустрітися з В. Януковичем навіть випадково.
Загалом ряд заяв Президента свідчать про його непоінформованість щодо реального стану справ в країні та функціонування її конституційної моделі. То він публічно говорить прем'єру, що уряд погано інформує населення про позитивні наслідки його – уряду, діяльності. Або заявить про дострокові парламентські вибори, коли для цього, направду, немає жодних конституційних підстав. У щорічному посланні Президента взагалі написано, що в Україні "здійснено адміністративну реформу". Знамениті "соціальні ініціативи" це вже точно "гасіння пожежі бензином"! Дефолт набуває ознак неминучості. Навіть перепис населення, чи бодай парад на День незалежності держава вже не спроможна провести.
Жовтневі парламентські вибори в Україні напевне не будуть визнані Євросоюзом та США. Допустити до участі у виборах ув'язнених лідерів опозиції, що є головною вимогою Заходу для визнання їхніх результатів, українська влада не зможе, бо тоді вона вибори програє. У іншому разі майбутній парламент у світі не визнають легітимним. Переслідування в Україні опозиційних ЗМІ буде ще одним аргументом для такої дії. Україна позбудеться місця в Парламентській Асамблеї Ради Європи, багатьох інших міжнародних парламентських організаціях. За цим на повний зріст постають перспективи санкцій, спочатку дипломатичних, а за тим – повномасштабних економічних.
Втрата державою зовнішньої легітимності накладеться на втрату нею легітимності внутрішньої. У 2013-му році нинішня форма української державності може вичерпати себе. Зупинити цей процес неможливо. Його доведеться спрямовувати у позитивне річище.
Хто це спроможний зробити? Опозиція? Так вона цим просто не займається. Її мета це лише самозбереження і власний ґешефт на продажі місць у списках та політична франчиза "КОДу" для майбутніх мажоритарних "тушок". Крім того, усі "борці з тиранами" в історії (не плутати з меркатинтильними заколотниками) мали надідею – власне унікальне бачення соціального облаштування суспільства після перемоги. От не пригадаю серед революціонерів-тираноборців колишніх міністрів, керівників спецслужб, або підприємців, які свій бізнес розвивали за рахунок корупційної співпраці з владою. Система політичного симбіозу влади з опозицією, ширше: існуюча система політичних взаємин в країні підлягає ліквідації.
Хто очолить ліквідаційну комісію? Не знаю. Проте, очевидним є, як це треба робити.
По-перше. Слід відправити у відставку діючий Уряд та сформувати новий – технічний, з експертів, який проаналізує та оприлюднить реальний стан країни. Визначить актуальні загрози – від дефолту до техногенних катастроф і епідемій. Кардинально зменшить видатки на державне управління, запровадить механізми, які унеможливлять розкрадання державних активів та паразитування на них. Нормативно забезпечить стимулювання усілякої підприємницької активності та самозайнятості, визначить сфери економічної діяльності втручання у які держави обмежиться продажем разового патенту, наприклад вулична торгівля чи торгівля через інтернет. Здійснить інші кроки щодо усунення корупційної складової із собівартості українських товарів і послуг.
По-друге. Організувати роботу над проектом інноваційної Конституції країни. (Своє наймодерніше слово у світовому конституційному процесі вже сказала Ісландія. Тут і велосипеда винаходити не треба.)
По-третє. Подолати психічну залежність можновладців від розкошів. Це найскладніше, але... Уявімо собі, наприклад, що на спеціально створеному сайті з'являються детальні плани та описи маєтку-резиденції. Нехай це буде найбільша та найрозкішніша "фазенда" в Україні. На тому ж сайті оголошується конкурс ідей щодо перетворення її на публічний простір – заклад або групу закладів загального користування: ботанічний сад, реабілітаційний центр, відкритий заміський клуб. Хоча перше, що спадає не думку, це, чомусь, зоопарк. Далі "господар-фазендейро" сам проводить для переможців конкурсу екскурсію маєтком і у прямому ефірі журі проводить фінальне засідання з визначення ідеї-переможця. Господар на радощах оголошує, що сам фінансуватиме роботи з переобладнання маєтку. За півроку урочисте відкриття. Інші "фазендейро" по усюдах України навипередки поспішають наслідувати приклад, а ті, хто квапиться недостатньо, отримують рахунки із податкової зі стимулюючими цифрами податку на розкіш.
На поверхні видно, ще десятки справді "соціальних ініціатив", які реально можна втілити в Україні.
У кого найкращі інституційні можливості для цього?
