Йдучи на запросини

Сьогодні мене запросили взяти участь у відзначенні 22-ї річниці з дня, коли на щоглі біля Київської міської Ради народних депутатів було піднято синьо-жовтий Український Прапор. Сталося це у 1990-му році. Ще існував, і не збирався помирати, Радянський Союз, а з ним ЦК КПРС і ЦК КПУ (на вулиці Ордженікідзе 11 – нині Банкова), було КДБ, а у міській Раді, (тоді "Рада" писали із великої літери і всі депутати Рад звалися "народними" та користувалися недоторканністю), комуністів було ледь трохи менше, ніж нас – "націоналдемократів". Позатим, легітимний орган самоврядування – Президія Київради легітимно ухвалила рішення про Прапор і виконала його. Легітимність полягала не так у точності виконання радянського законодавства, як у тому, що це рішення підтримала, без перебільшення, більшість киян. Лише на Хрещатик у цей день вийшло сто тисяч людей. Київраді тоді довіряли. Нині, згідно Статуту Києва, цей день є міським святом.

Вибори 1990-го року, які вперше відбулися на альтернативній основі, були чесними. Дільничі та окружні комісії, сформовані райкомами за рознарядками, розісланими на підприємства та установи районів, рахували без фальсифікацій. Їх неможливо було собі уявити, як і підкупу виборців. Завдяки цьому я – двадцятип'ятирічний інженер, перемігши у першому турі сімнадцятьох претендентів на мандат, серед яких: секретар райкому, керівник КДБ, високопоставлений міліціонер, передовик виробництва із заводу Арсенал, комсомолець-активіст та ін., вийшов у другий тур з директором школи N80 Євдокією Олександрівною Заєць і чесно, з великим відривом, за вісмидесятивідсоткової явки виборців, став народним депутатом від Печерська. Голосували бо тоді за молодих та нових. Наймолодшому депутатові Київради, обраному від Русанівки у 90-му році було 19-ть, а виграв він у одного активного, нині, блогера УП, який тоді працював у Республіканській конторі Держбанку СРСР. Виконавча влада Київраду слухала і допомагала виконувати обов'язки депутатам. Наприклад, коли одного мого виборця спіткав серцевий напад, а швидка не їхала, бо йому було вже сімдесят, то родичі хворого прийшли уночі до мене. Я зателефонував нічному черговому по місту. Він сам викликав швидку – приїхала за лічені хвилини.

Прийдешні вибори чесними не будуть. Це є самозрозуміло для суспільства, відтак парламент, обраний на них, наперед не має суспільної легітимності. Це стосується і особи Київського міського голови, якщо Банкова ризикне провести вибори Олександра Попова одночасно з парламентськими. Один тур, відносна більшість голосів "за", при тому, що це може буди хоч і 1% відсоток від кількості виборців, явка на дільниці переважно громадян старшого покоління, зневага молоді та самозайнятих людей до таких виборів – чинники формування неповаги до представницької влади у суспільстві. Позатим, ці вибори у Києві слід використати задля формування порядку денного розвитку столиці, аби, бодай ті, хто пропонують себе у якості представників київської громади у парламенті та міській владі, мали уяву про напрямки розвитку міста.

Отже "Київська платформа" – набір тез програми:

 ліквідація міської державної адміністрації та повернення права Київській міськраді формувати повноцінний міський виконавчий комітет;

 ліквідація районного поділу міста (за сучасних засобів комунікації управляти територією міста цілком можливо з єдиного центру);

 здійснення урбаністичного розвитку столиці, як сукупності мережі інфраструктур, які виходять за міську межу;

 разом з прилеглими до Києва (тими, що знаходяться в межах годинної транспортної доступності) територіальними громадами формування, на асоційовано-договірних засадах Київської агломерації – майбутньої нової територіальної одиниці країни;

 закріплення прибудинкових територій за ОСББ з правом вирішення питань щодо розміщення там малих архітектурних форм, торгівельних яток, паркінгів та інших об'єктів господарської діяльності, орендна платня від яких цілковито надходитиме у розпорядження мешканців будинків, так само, як і половина податку на нерухомість, або орендна платня, сплачувані власниками/орендарями вбудованих приміщень;

 надання права мешканцям мікрорайонів (їх зараз у Києві налічується більше 40-ка) утворювати свої ради з можливістю за рахунок внесків ОСББ та міського бюджету вирішувати питання благоустрою, внутрішньої безпеки, господарської діяльності на цих територіях;

 нормативне закріплення недоторканності зелених зон, охоронних зон пам'яток історії а культури;

 надання права Київраді визначати об'єкти "ганебної власності", які зведені у таких зонах та з іншими порушеннями, з визначенням спеціальних ("драконівських") ставок податку на них з метою добровільної відмови власників від таких об'єктів з подальшим їхнім демонтажем;... Десь тут і націоналізація (реституція, конфіскація, реприватизація) монополістів у постачанні комунальних послуг, вичавлення корупційної складової із формули собівартості товарів і послуг, які продаються та виробляються у місті, etct.

Цифрове право ("Остапа несе"). Укладення містом угоди з одним з провідних світових постачальників цифрових пошуково-освітніх та іформацйних послуг, зі створення спеціального міського порталу, який би забезпечував спеціальну електронну пошту для кожного киянина, на яку б він отримував інформацію про діяльність установ влади, прогнози погоди, роботу муніципального транспорту, лікарень, закладів освіти. На думку для такої співпраці спадають лише Google або Yаndex, хоча в ідеалі це має бути міська корпорація, яка б включала також і міського мобільного оператора. Отже, знадобляться кілька комунальних супутників, які б висіли над Києвом, забезпечуючи зв'язок та контроль міського середовища. Пожиттєвий номер мобільного телефону киянина, включно із мешканцями агломерації, водночас мав би бути і номером його соціальної карти (соціально страховки).

Соціальна мережа киян, створена на базі міського порталу (брами), має стати технологічною платформою для проведення он-лайн референдумів та виборів. На міському порталі мають розміщуватися сайти-паспорти житлових будинків, мікрорайонів, інших міських об'єктів. Там має виконуватися он-лайн і міський бюджет. Комплекс законів, які б унормовували ці процеси і являє собою нову галузь права – цифрову. "Право на рівний та вільний доступ до електронних інформаційних мереж є невід'ємним правом людини." – має бути записано у новій – інноваційній Конституції України... Звсно, що є ще багато позицій, які слід зазначити у питаннях електронного врядування але, це предмет ґрунтовнішого та розлогішого допису.

"Київська ініціатива" – остання та "політтехнолоічніша" частина цього тексту, де викладено деякі додаткові типологічні ініціативи, привабливі для виборця поза "гречано-консервним" контекстом. Кандидат на посаду міського голови та кандидати у мажоритарних округах об'єднуються на спільних засадах:

1. Стимуляції самозайнятості громадян – патент на якнайширший перелік видів підприємницької діяльності – від скайп-репететиторства до торгівлі пиріжками домашнього виробництва, від хостелів до приватних перевезень має купуватися так само легко як квиток на літак – через інтернет чи у касі. Такий бізнес є цілковито законним і не підлягає жодному адмініструванню за винятком, коли його здійснення несе загрозу життю та здоров'ю громадян, пам'яткам історичного надбання чи природі. Запровадження принципу "презумпції законності підприємництва".

2. Заборона переривати кінофільми та передачі рекламою на радіо та телебаченні. Обовязокове позначення часу рекламих блоків у програмах передач.

3. Визначення типів господарської діяльності, які не можуть мати на меті отримання прибутків – перш за все медичні, комунальні послуги та інші види життєзабезпечення, включно з базовою освітою. При цьому оплата праці їхніх працівників має залишатися конкурентною на ринку праці.

4. Припинення процесів приватизації інфраструктурних підприємств, а також мисливських господарств та інших рекреаційних об'єктів.

5. Для молоді і підприємців: безвізовий режим з ЄС і ті самі: "ганебна власність", повернення місту самоврядовного статусу, цифровий контроль за діяльністю органів влади...

Гаразд маю їхати вже до Київради. Не знаю, чи є там іще на одинадцятому поверсі бібліотека, але подарую Київраді мій перший фантастичний роман з чотиритомного циклу "Крізь брами українських часів", який зветься "Час настав" – треба ж якось виправдати фантастичність усього, викладеного вище. Є у цьому тексті і мер Хмельченко, який замостив Київ слизькою плиткою, і політтехнолог іноземний Гліб Арнаутський – одесит в останньому поколінні і москвич у першому, і проректор-завгосп – Балабуха, і підприємець-бюрократ Гріша Стрийський та його друг політолог Вадим Бобрин, і ще один політолог Міша Полянський, є олігарх Карпенко, а також "одороблик потворний" – будинок на Грушевського 9-А, поцілунки у Голосіївському лісі, вулиця Костьольна і її мешканець домовик Лахудрик Пенатій, який за спотворення краєвиду на Собор соборів готелем "Хам- Ят" обіцяє населити Київраду щурами... Післямову до другого видання цього роману написав Максим Стріха – колега депутат, з яким наші крісла у залі засідань Київради були поруч.