Передчуття післязавтра
Завтрашній понеділок може стати історичним. Позачергова сесія Ради та початок виборчої кампанії зроблять цей день визначальним для учасників політичних процесів в Україні на ближчі місяці. Для когось він стане днем старту політичної кар'єри, а для когось її мало почесним фіналом. Втім, "старти" теж не будуть почесними.
З'їзд Партії регіонів почнеться надвечір після позачергового засідання парламенту, де буде розглянуто питання про ратифікацію малозначущої Угоди Про зону вільної торгівлі з країнами СНД та здійснено спробу ще раз проголосувати "мовний закон". Кроки суто символічні. Україна має чинні угоди про вільну торгівлю з більшістю країн СНД, зокрема і тими, що до цієї угоди не приєдналися. Зі вступом, цього літа, Росії до СОТ торгівельні взаємини з нею визначатимуться статутом цієї організації та двосторонніми угодами. Отже ратифікація, направду, нічого не змінить для господарських суб'єктів в Україні. Вона має лише ритуальне значення для нечисельного рускамірного електорату та виступає подразником для україно- та євроорієнтованого виборця.
Щодо "мовного закону", то його спрямованість на витіснення української мови російською очевидна усім, і перш за все тим, хто таку спрямованість заперечує. Спосіб, у який його протягують ("розводячи кошенят"), являє собою один з останніх цвяхів у легітимність українського парламентаризму.
Майбутній склад парламенту ще до свого першого засідання зіштовхнеться з тим, що рівень недовіри до нього на порядок перевищуватиме рівень довіри.
Чинниками суспільної зневаги до майбутніх парламентаріїв є "наперстковий" виборчий закон, за яким їх буде обрано, визначення меж мажоритарних округів та діяльність у них кандидатів-гречкосіїв, невизнання легітимності виборів, через неучасть у них політиків – в'язнів, світовим співтовариством... Мандат "народного обранця" на очах перетворюється на тавро ганьби. Роблять це зокрема, самі "народні обранці".
Серед важливих рішень, які можуть бути ухваленими на завтрашньому засіданні Ради, призначення дати виборів Київського міського голови. Логічним було б призначити їх водночас із парламентськими, але кандидат від влади Олександр Попов втрачає свій рейтинг у Києві, майже синхронно з ПР. Ситуацію для нього рятує хіба лише відсутність визначеного кандидата на цю посаду від опозиції.
На такому тлі з'їзд ПР завтра висуне свій список кандидатів у народні депутати. На з'їзді не буде виголошено жодних суспільно-значущих ініціатив, чи інноваційних політичних ідей. Він дасть поживу для задоволення цікавості та пліткування лише любителям придворних інтриг та світських хронік.
З'їзд Об'єднаної опозиції "Батьківщина" пройде наче в умовах облоги та сектантської таємничості. За монументальним парканом партійного офісу "Батьківщини", рано в ранці, нашвидкуруч затвердять список кандидатів та видадуть його за "волю і благословення "качанівської полонянки". З її "світлим образом" на корогвах опозиціонери і вирушать у виборчий похід, заздалегідь розуміючи, що із таким списочним складом та вторинністю програмних ідей, у цих змаганнях вони можуть претендувати, хіба на "срібло" або й на "бронзу".
Втім, чинниками поразки опозиції на цих виборах також стануть: внутрішня конфліктність через штучність об'єднання у списку членів партій "Батьківщина", "Фронт змін", "Громадянська позиція", а також дрібніших організацій; горезвісний і хронічний для опозиціонерів, стимульований владою, "похід кількома колонами"; організаційна нездарність, крадійкуватість і продажність працівників штабів; неприродність "харизми" спікерів – членів першої п'ятірки-десятки.
Усі зміни влади в Україні останніх двадцяти років відбувалися не внаслідок перемоги опозиціонерів, а через конфлікти в середині чинної влади. У 1990-1991-му рр. частина комуністичної номенклатури змінила ідеологію пролетарського інтернаціоналізму на націонал-демократичну. В результаті постала незалежна Україна. Потім, у 95-му екс-прем'єр міністр Л. Кучма пішов проти президента Л. Кравчука і тримав булаву десяток продуктивних, як нині виглядає, років. Тоді В. Ющенко, який називав Л. Кучму "батьком", у четвертому році, разом з багатьма "пташенятами Кучминого гнізда", перелицювався на демократів і країна отримала трагічно-кумедну п'ятирічку його правління. В. Янукович, який підписував з В. Ющенком і, до речі, П. Симоненком, Універсал національної єдності та побув за Ющенкового правління прем'єром, зробив логічний вибір між пропозиціями лідерів двох владних угрупувань – Ю. Тимошенко та В. Ющекна на користь останнього і отримав булаву фактично з його рук.
Нині, коли становище президента виглядає дедалі менш стабільним через економічну стагнацію, зовнішню ізоляцію та кризу виконавчої дисципліни, виникає імовірність виходу внутрішніх конфліктів владних угруповань і протиріч на зовні. Вони можуть спричинити чергову косметичну зміну влади. "Косметичну", бо у всіх учасників політичного процесу є один спільний, інтегральний інтерес – нічого не змінити в системі суспільних взаємин. Вони прагнуть зберегти тіньові можливості утилізації національного багатства – його перерозподілу на власну користь.
Тому політичні партії в Україні не стали джерелом суспільних і політичних інновацій, вони не мають розгалуженої мережі осередків, не працюють з виборцями у територіальних громадах. Направду їхні "провідні члени" не є носіями жодної ідеології, окрім інстинкту збереження себе у владі. Тому у їхньому середовищі не знаходять відгуку намагання громадських організацій наповнити політичну діяльність бодай якимось суспільним змістом.
Причини фіаско громадських рухів та ініціатив на кшталт: "Стоп цензурі", "САМ", "Чесно", "Комітету Першого грудня" та інших є предметом окремого допису.
Яким боком тулиться до усього написаного "післязавтра", винесене у заголовок? А воно неминуче настане, – бурхливе, кризове, брудно-пінне, – спричинене, зокрема, завтрашнім понеділком. Чи буде ця доба скороминучою, чи розтягнеться на роки нової Руїни залежатиме вже не від тих, кого висунуть кандидатами "на таврування ганьбою депутатського мандату".
