В бій ідуть негліже
Ця подія могла б бути гідною фейлетону. Біля колишнього Інституту шляхетних дівчат оголені феміністки бензопилою зрізали великого дерев'яного хреста. Вони вважали, що той хрест є поклінним і знищували його на знак солідарності з жінками, яким сьогодні у Москві винесуть вирок за "рокмолобень" у Храму Христа Спасителя. Москвички з амвону кафедрального собору московських патріархів протестували проти тоталітаризму, який відновлюється у Росії за запопадливої підтримки Московського патріархату. "Богородіце, Путіна прогоні!", – співали вони. Цим протестувальниці справді образили почуття щирих вірян, але неадекватна жорстокість, з якою поводиться у цій справі російська влада та відсутність ознак милосердя до них з боку Церкви, християнські почуття ображає не менше.
У сьогоденному випадку усе на "український виворіт". Сплюндрованого хреста було встановлено на спомин сотням, якщо не тисячам, закатованих у підвалах колишнього Інституту шляхетних дівчат, де у тридцяті містилися катівні НКВС. Наруга над цим пам'ятним знаком, встановленим, до речі коштом громадськості, це те саме як сплюндрувати меморіальні комплекси у Биківні, або у Бабиному Яру. Це так, як чинять сільські алкоголіки, викрадаючи металеві огорожі і хрести з цвинтарів, аби заробити на пляшку. Алкоголікам потрібний зиск похмільний, а хуліганкам зиск скандальної публічності.
У дивне становище поставили себе феменістки. Визнати, що вони не знають кому присвячено хреста, це самовикрити власне невігластво. Зізнатися, що свідомо плюндрують пам'ять жертв тоталітаризму, тоді у чому сенс протесту проти реставрації тоталітаризму у Росії?
Проти них, нібито, порушено кримінальну справу. Суто юридично її неможливо не порушити, бо дії, що мають ознаки злочину скоєно публічно та оприлюднено зізнання у їхньому вчиненні. Але чому ці дії не було припинено міліцією? Чи є у бездіяльності влади так само ознаки злочинного недбальства? Хреста слід відновити. Відновити толокою. На толоку запросити і феміністок, аби не позбавити їх нагоди публічно вибачитися за помилку. Не прийдуть, то й нехай! Бог їм судія.
Те, що оголеним хуліганкам так легко вдалося у центрі міста вчинити наругу над пам'ятником жертвам репресій занадто точно вписується у пазлову картину зневаги до історичної пам'яті та ідентичності українців – президент колись у Страсбурзі сказав, що несправедливо називати Голодомор геноцидом українського народу, законом про мови чиновникам практично дозволено не вживати української, комуністи, спільно з "представниками російськомовної інтелігенції" вже заводять мову про зміну державних символів, а ще ж є підручники історії у новій редакції, кінофільми на зразок "Ми із будущого" або "Тарас Бульба"...
Українству оголошено війну. Це добре, бо саме у війні воно повсякчас доводить свою життєздатність і перемагає. Завжди. Такою є історична статистика. Проте, ця перемога досягається на межі знищення. Завжди.
