Владу має бути змі (ц) нено?
Учорашній мітинг на захист ТВі сподобався мені навіть більше, ніж подобається сам цей телеканал. Звісно, що за кількістю суспільно значущих телесюжетів ТВі є лідером. Проте, мені особисто видається, що частину його передач розраховано на примітивнішого глядача, ніж той, який насправді їх дивиться. Приземлено-обвитальскими, як на мене, є такі проекти, як "Альбертінштейн" та й "Веселий писець", але це моя приватна думка і, коли мені щось не подобається, то на те є пульт телевізора. Мій пульт, мого телевізора.
Чому телепровайдер, якому я гроші сплачую, попрацював ще й моїм пультом дистанційного управління? Тепер, коли у мене немає ТВі, я недоотримую послугу, за яку вже заплатив.
Наприклад, коли Київенерго недопостачає теплоносій у гарячій воді, то, знявши показники лічильника, легко домогтися перерахунку оплати у бік зменшення. Пропоную те саме вимагати від операторів- цензорів!
Можливо, хтось підкаже технічні можливості поширення телесигналу поза кабельними мережами. Не знаю які саме, але відчуваю, що мають бути альтернативні можливості здійснення телевізійного мовлення. Такий собі захалявний самвидав кібернетичної доби.
Суботньому мітингові я вдячний за те, що побачився з багатьма давніми знайомими, не усі з яких мають сторінки у фейсбуці. Парадоксальним чином за це також слід дякувати тим конкретним громадянам у владі, які у своєму прагненні закрити від критики персонально президента, вдаються до жандармських перепон для Думки і Слова.
До речі, на мітинг, крім політтехнологів, що нині обслуговують опозицію, прийшли штатні співробітники-політтехнолги з Адміністрації Президента. Цікаво їм – конформістам угодовницьким, як то поспільство реагує на їхню "творчість".
Тиск на ТВі є частиною цілісної картини умов несвободи, в яких відбуваються вибори до парламенту. Наперстковий виборчий закон (персональна дяка парламентській опозиції), нарізка меж округів під конкретних кандидатів, цілковита меншість представників опозиції у всіх окружних виборчих комісіях, тиск на ЗМІ, не участь у виборчій кампанії ув'язнених політиків – цілком достатній перелік причин, (навіть без очевидного підкупу виборців та прогнозованих прямих фальсифікацій), через які прийдешні вибори не є легітимними. Це незабаром констатують: ЄС, США і, з певною імовірністю, Росія. Та головне, щоб їх не визнав український народ.
Зрозуміло, що нині марно закликати опозицію вийти з виборчого процесу. Вони мостяться у парламентські крісла задля консервації свого способу життя, який полягає у імітації політичної діяльності. Вони вже змирилися з тим, що у наступному парламенті влада створить конституційну більшість, а у п'ятнадцятьому році обере у ньому ж В. Януковича самодержавним президентом. Вони опозиція "його величності", яка так само "розводять кошенят" – своїх фанів-прихильтників, як і влада.
Але! Коли підсумки виборів стануть очевидними, тоді опозиції слід зробити контр-системний крок – відмовитися від участі в роботі парламенту наступного скликання. Не визнавати себе депутатами. Позбавити владу легітимності найвищого представницького органу. Зовнішня нелигітимність "режиму" має підсилитися нелигітимністю внутрішньою!
Політичні технологи опозиції, (найперше ті, які своїми "технологіями" довели Юлію Тимошенко до Качанівки), звісно, спробують трансформувати ідею відмови від участі роботі парламенту у примітивний механізм тиску на владу в ході виборчої кампанії – щоб не так нахабно фальсифікувала, і з панського плеча кинула більше мандатів. Мандати бо для лідерів опозиції прямо конвертуються у готівку. Чим більше опозиційного спискового охвістя потрапить під купол Ради, тим більше грошей матимуть лідери-брнеди опозиції.
Але! Владі потрібна конституційна більшість, тому вона навіть грати не буде "у пристойність" на виборах. Меркантильні сподівання "брендів", таким чином, не мають шансів справдитися.
Натомість, вже формуються правові підвалини тоталітаризму: законопроект про мирні зібрання, запровадження обміну валют за паспортом та ідея продажу сім-карт мобільних операторів за паспортом, схвалення закону про реєстрацію фізичних осіб (його, щоправда ватовано президентом), дедалі частіші судові заборони мирних акцій протестів. Це неповний перелік документально підтверджених замахів на суспільні свободи. Є ще й практика діяльності владних установ, спрямована на обмеження свободи підприємництва, підготовка до привласнення великих земельних масивів, триваюча приватизація стратегічних інфраструктурних підприємств. У влади, схоже, є середньострокова стратегія своєї консервації з метою привласнення залишків національного багатства. У опозиції є тактика своєї консервації з метою збереження звичного способу життя. Цілковитий підкилимовий консенсус.
Цим консенсусом пояснюється змістовна убогість парламентської виборчої кампанії. Основні політичні сили не ведуть діалогу із суспільством, а промовляють до нього. Телеканал ТВі міг би бути одним з майданчиків змістовного політичного діалогу, але саме у такій своїй якості він для політикуму виявився небезпечним. Змісти підмінятимуться лайкою на ток-шоу.