Варфоломіївська ніч для опозиції

Першим на троні Франції з династії Бурбонів – тих, які наприкінці царювання "нічого не забули і нічому не навчилися" – був король-гугенот Генріх Наваррський. Це він винайшов елегантну формулу зради. Щоб реалізувати свої династичні права на французький трон, Генріх мусів перейти з протестантизму у католицтво. Пояснюючи своїм підданцям-гугенотам цей крок, він вимовив крилату фразу: "Париж вартує меси".

Зрада короля для гугенотів була особливо болючою, бо вони добре пам'ятали, як його теща, королева Катерина Медичі та герцоги Гізи організували різанину їхніх братів по вірі. Гугенотів "гостинно" запросили до Парижу на весілля Генріха з дочкою Катерини, а тоді перебили. Історія цей акт державного тероризму знає, як Варфоломіївську ніч.

З Бурбонами пов'язаний ще один крилатий вираз. "– Це гірше за злочин, це політична помилка!", – сказав цинічний парижський юрист, віконт Антуан Булє де ля Мерт, почувши про те, що за наказом Наполеона Бонапарта викрали та розстріляли герцога Енгієнського, який належав до однієї з гілок дому Бурбонів.

Петро Порошенко, коментуючи свій намір, балотуватися на посаду міського голови Києва, як єдиний кандидат від опозиції, скористався формулою Генріха Наваррського. "Київ вартий меси", – сказав він. Незрозуміло, яким чином лідери опозиції пояснять абсорбування до її лав людини, яка вже посідала кілька високих посад, при цьому, представляючи різні політичні табори, і не лишила на жодній з них бодай слабкого сліду результативності. Проте, то їхній клопіт. Воно нам треба?

Треба інше. Київ являє собою справжню громаду – нехай і розрізнене,багатоманітне, але усе ж, багато у чому єдине середовище. Наочним аргументом цього є те, що кияни філігранно точно проголосували за усіх, погоджених опозицією кандидатів у народні депутати. Ця підтримка була не сліпою, а осмисленою, багато у чому просто поблажливою, бо проти зубрів-гречкосіїв, які вважали, що вже відкупили собі округи опозиція подекуди висунула відверто слабких кандидатів. Так сталося щонайменше у третині округів. Проте, віддамо належне, коли влада не спромоглася виграти навіть гри у піддавки, опозиціонери, без перебільшення, відважно захистили волевиявлення киян. Навіть, і ситуацію у сумнозвісному 213-му окрузі слід вважати перемогою опозиції, яку вкрали – перемогу, а не опозицію, наразі.

Взаємини з киянами потребують від політиків, не повірите, щирості і поваги. Не можна будь-кого обрядити у білі шати опозиціонера й сказати киянам: він теперечки за нас, тому голосуйте, за кого наказано! Слід, зрештою запропонувати справжню стратегію розвитку столиці, а не обмежуватися популізмом та сподіваннями на закорінену ненависть киян до чинної влади.

Київ потребує важкої, розумної, системної та тривалої політичної праці. Тут усе добряче запущене, але є величезний потенціал для зростання. Зі столиці могло б початися перевтілення держави відповідно до суспільних потреб, які диктуються новими обставинами цивілізаційного буття людства. Sic! Такою є, точніше, мала б бути висота планки, що її слід узяти політикам – нові цивілізаційні обставини буття. Проте, для більшості з політиків, планку піднято настільки високо, що їм просто не видно її. Та й хто з них дивиться угору? Не для того вони по давосах швендяють.

Використання Києва як стартового майданчика у президентських перегонах є аморальним, бо міський голова має прийти на повну каденцію, щоб мати час на системні реформи у міському господарстві, а не чкурнути за півтора року у крісло президента. Звісно, що транзитні мандрівники від політики такими категоріями не мислять. Мораль то штука геть не прагматична. Але і з прагматичної точки зору Київ є неправильним стартовим майданчиком для президентського спурту. Столиця це стратегічний резерв голосів за опозицію. Це її рекрутська база на випадок переходу до гарячої фази війни з владою, що споглядаємо буквально у ці години.

Міський голова у тих законодавчих умовах, що створені довкола цієї посади, є особою відповідальною перед громадою, але недостатньо повноважною. Обравши його, кияни покладатимуть на нього надії бодай на елементарне поліпшення (не плутати з "пакращєнням") життя столиці – сміття, транспорт, побори у школах і лікарнях... Та реалізувати ці сподівання у всенародно обраного міського голови шансів мало, бо виконавча влада для Києва формується президентом, аж до глав райдержадміністрацій включно. Бюджет Києва планується та виконується міською державною адміністрацією.

Розчарування всенародно обраним столичним головою позбавить його київських голосів на президентських виборах, а опозицію, дуже їй потрібної, довіри киян.

Найвищу посаду ліпше воювати з позицій "чистого політика" – голови парламентської фракції, громадського діяча, хоч і правозахисника.

Опозиція, тим часом, без усіляких "мєдічі та гізів" сама собі влаштовує Варфоломіївську ніч, наприклад, провокаційно оголошуючи, сьогодні, про підтримку на посаду столичного голови Віталія Кличка. Він справді опинився у непростих політичних обставинах, бо з одного боку заявляв про свій намір посісти цю посаду, а з іншого – не готовий полишити свою парламентську фракцію та перспектив бути обраним президентом. Публічно примушуючи В. Кличка до визначеності, фракція "Батьківщина" робить йому і собі кепську послугу – демонструє відсутність злагодженості у опозиційному таборі. Як казав цинічний парижський віконт: "Це гірша за злочин...". Правильним був би щодо опозиції і вираз "нічого не забули – нічому не навчилися".

А ПР стягує вже своїх до Ради. Сьогодні, на ніч. Проводить репетиції силового сценарію у Гостиному дворі...