Співчуваючи місії Кокса – Кваснєвськогo

Сьогодні в Україні ювілей.

У двадцять п'яте в нас Кваснєвський з Коксом.

Такий розкішний європривілей

Вважати можна щиро парадоксом,

Бо жоден з неофітів у ЄС

Не мав такої пильної уваги.

І цей нечувано-дипломатичний прес

Є стимулом таки самоповаги.

Для влади, певна річ,

Передусім. Вона наразі так тепер вважає:

"Що асоціацію без жодних протиріч

Підпишемо, Росія бо подбає.

А Юля відповість за газ сповна,

Щоб бабця там Європа не казала.

То опозиція затьмарено-сумна

Сама собі цю пастку готувала.

Зашорено балакала одне:

"Ви Юлю нам на волю відпускайте!

А інше самопливом промине –

На березі лиш трохи зачекайте.

Корупція, тортури та суди... –

Не варті бранки в харківській лікарні.

Ви, європейці, тисніть ось сюди,

На Банкову, де хлопці незугарні,

Ніяк того собі не доберуть,

Що вибір європейський нам потрібний,

Пернач аби державний потягнуть,

А з ним і український клунок хлібний...""

Не знати як, а сталося таки,

Що Кокс з Кваснєвським ту локшину з'їли.

Чи інформації не стало, чи роки

Важкої праці їх занапастили.

Повірили місіонери: "Є резон

У Юлін камінь впертися лобами.

І Україну на єврогазон

Під руку вивести, а далі й до Обами."

Резон, направду, в іншому тепер:

Угода вельми Банкову турбує,

А опозиція ще до дощу в четвер,

ЇЇ обов'язково торпедує.

Такий бо політичний інтерес –

Не дати євроуспіху здійснитись.

ЄС, ТС, а хоч би й ЧАЕС –

Аби було на чому їй нагрітись.

Не пізно зрозуміти цей резон.

Не пізно ще сідло із себе зняти.

Не пізно ще той помилковий тон

На месідж зрозумілий поміняти.

Угоду підписати треба нам.

Це нині в Україні тренд суспільний.

Ну, як довести тим європанам,

Що шлях на Захід то наш вибір спільний?