Угода про асоціацію з ЄС є стресовою для вітчизняного товаровиробника
Проект Угоди має дві складові – політичну, інституційну та економічну, яку у термінах політекономії cлід назвати базисною. Друга частина визначає умови вільної торгівлі між нашою країною та Євросоюзом. У ширшому розумінні – взаємодію української та європейської економік – від охорони довкілля до ринку праці.
За усю історію ЄС не було розроблено більш детальної та масштабної Угоди з країною, що не є членом цього наддержавного об'єднання, ніж та, що підготовлена для підписання у Вільнюсі. Це пояснюється тим, що Україна є величезною, за мірками Європи, країною з суспільно-економічним укладом, що значно відрізняється від того, що притаманний більшості держав ЄС.
Якщо політична складова Угоди зможе набути чинності лише у разі ратифікації парламентами усіх 28 країн ЄС та Верховною Радою України, то базисна не потребує ратифікації. Вона почне діяти з 1 лютого 2014 року.
Для українського виробництва вступ до Зони вільної торгівлі з ЄС являтиме собою стрес. Особливо з огляду на ірраціональну позицію Росії у торгівельних відносинах. Вже сьогодні, внаслідок адміністративних обмежень постачання товарів на митну територію РФ, спостерігається затоварювання на складах продукції в Україні. Молоко, м'ясо, цукерки, труби, обладнання для видобувної промисловості, побутова техніка, ... які виробляються в Україні втрачають можливості бути проданими на своїх традиційних – російських ринках. Така ситуація вже позначається на зайнятості та виплатах заробітних плат і наповненні державного бюджету. З цими проблемами Україна залишиться сам на сам, бо у пропонованій угоді не передбачено жодних компенсаторних механізмів, а в українського уряду, який угоду вже парафував, немає ресурсів для підтримки промисловості у перехідний період.
Зі вступом до ЗВТ з Європою на українського виробника чекає ще і посилення конкуренції з боку виробників європейських. У Європі давно не заведено "захищати вітчизняного товаровиробника". Там захищають європейського споживача. За співставленням ціна-якість український виробник неконкурентний з європейським. Так само, як українські роботодавці неспроможні конкурувати з європейськими у питаннях совістного ставлення до найманого робітника – зарплата, безпека, гігієна, легальність та інші умови праці, соціальні гарантії в Україні і близько не відповідають європейським.
Якщо великі капіталісти намагаються захищати інтереси своїх виробництв, звертаючись прямо до президента з проханням, бодай на рік відтермінувати Угоду, то дрібнотоварні виробники такої змоги не мають. Ще зі вступом України до СОТ вони відчули на собі тиск, спрямований на усунення їх з ринку, особливо у продовольчій сфері. Бабуся з мішком картоплі на столичному, наприклад, асфальті справді виглядає анахронізмом. Проте, саме на цій бабусі тримається продовольча безпека більшості домогосподарств України.
Компетентний російський експерт, уродженець Чернігівщини, Віктор Мироненко так коментує це явище: "стихійно виникле самозабезпечення населено за рахунок дрібнотоварного виробництва та дрібної приватної торгівлі".
Без застосування необхідних компенсаторних механізмів таке самозабезпечення населення після підписання Угоди може бути підірваним, що матиме наслідком наростання суспільної нестабільності.
Коли до ЄС вступала Польща, то обсяг фінансування різноманітні адаптивних програм для неї становив більше сотні мільярдів євро. Звісно, що у цьому випадку йшлося про повноцінне членство, а не про асоціацію.
Однак важливим предметом зацікавлення ЄС в Україні є саме базисна складова Угоди, відтак суб'єкти української економіки мають отримати зрозумілі орієнтири для їхнього розвитку. Наразі ж цього не відбувається. Тому і виникають пропозиції від "капітанів виробництва" зачекати ще рік із підписанням Угоди. І це після її парафування урядом, практично напередодні саміту у Вільнюсі.
