Чому зазнає падіння рейтинг партії Блок Петра Порошенка?
Вчора глава держави виступив зі зверненням, де підбив підсумок майже місячному періоду з дня підписання у Мінську "Протоколу щодо реалізації Мирного плану Президента України". Дивний це і суперечливий текст.
З одного боку Петро Порошенко зазначає, що в цей час: "Ми змогли зупинити по всьому фронту наступ ворога. При чому не найманців, не бойовиків-терористів, а добре вишколені підрозділи регулярної армії сусідньої країни. Зусиллями наших воїнів були зупинені сотні інтервентів, яким вже ніколи не повернутися додому. По той бік кордону це стало вагомим аргументом на користь миру."
Тут все точно: "ворог", "регулярна армія сусідньої країни", "інтервенти".
З іншого президент наполягає: "Мирний план, який вже як мінімум забезпечив певний рівень деескалації конфлікту, постійно атакується ура-патріотами. Це здебільшого люди, відірвані від реалій, і будучи відкритим до критики, я, тим не менш, не збираюся міняти стратегію. А вона полягає в тому, що ми перемогти можемо лише мирним шляхом.".
Але, що ж це за мирний шлях, коли наші воїни спиняють інтервентів, "які вже ніколи не повернуться додому"? Війна триває.
Спроба умиротворення агресора дала йому змогу завезти на територію України сотні одиниць бронетехніки, провести ротацію своїх підрозділів, руйнувати житло та підприємства на загарбаних територіях, катувати і вбивати мирних громадян та військовополонених.
Видимість перемир'я та залучення до переговорів представників терористів призвели до того, що у російських лобістів на Заході з'явилися підстави говорити про пом'якшення санкцій проти Росії. Мовляв: українська влада сама визнає терористів стороною переговорів, отже це внутрішній конфлікт, а Росія не агресор, а такий само респектабельний посередник, як ОБСЄ.
Між тим економічні санкції являють собою найдієвіший інструмент зупинки інтервента.
У зверненні президента взагалі не згадується Крим. Водночас наприкінці вересня ним підписано закон про створення вільної економічної зони в межах АР Крим та міста Севастополя. Виникає питання: чи не є це спробою вивести з під санкцій підприємства окупованого Криму, зокрема порти та інші об'єкти транспортної інфраструктури?
Давши своє ім'я Блоку Петра Порошенка, головнокомандувач сам обрав для себе роль учасника парламентської виборчої кампанії. Отже, мусить давати відповіді не лише на питання визначені переліком його конституційних повноважень, а й більш широкого політичного спектру – від інфляції і злиднів до зволікання з притягненням до відповідальності злочинців режиму Януковича.
В умовах війни – це справді складне становище. Не позаздриш. Політичні опоненти президентської партії повсякчас наголошують, що глава держави цілковито може спиратися на їхню підтримку в усіх своїх зусиллях, спрямованих на відтворення миру та територіальної цілісності країни. Однак, він не уникне критики, зокрема, за кадрові призначення.
Виборці відмовляються розуміти, чому на високі посади призначаються люди без відповідного фахового досвіду. Чого варта діяльність на посаді голови правління Нацбанку В. Гонтарєвої, або скандальне призначення головою Кіровоградської обладміністрації учасника голосування за "закони 16 січня", колишнього члена Партії регіонів – С. Кузьменка?
Президентом підписано суперечливий, але потрібний люстраційний закон. Якщо провести аналіз членів списку кандидатів в депутати від його партії на предмет формальної відповідності люстраційним критеріям, то їх там віднайдеться не один десяток. Від блоку президента балотуються цілими родинами, династіями. Виборець це добре бачить.
На тлі не справджених очікувань щодо швидкого встановлення миру, перелічені чинники саме собою негативно позначаються на рейтингу глави держави і його іменної партії.
Слід визнати, що Україна ніколи не була у такому надскладному становищі, як нині. Петрові Порошенку довелося взяти булаву у важкий і драматичний період. На нього покладено величезні надії. Не дарма ж президентські вибори пройшли в один тур.
Українське суспільство демонструє Світові безпрецедентні приклади згуртованості, самопожертви та відповідальності. Президент цілком може спертися на нього. Для цього не слід девальвувати статус глави держави до рівня, нехай і привілейованого, але одного з учасників парламентських перегонів.
Прикро, що партії Майдану пішли на вибори 5-6 колонами, замість об'єднатися, але і в цих умовах президент мав би виступати модератором і медіатором суспільно-політичного діалогу, ефективно використовуючи кредит суспільної довіри, який можна легко вичерпати в ситуації граничної напруженості становища країни.
