Країна Україна – держава Україна
Прискорення плину соціального часу набуває дедалі більшої очевидності. Досвід наших батьків вже є обмежено придатним для того, щоб бути застосовуваним нами, а наший – ще менше стане у нагоді нашим дітям. Світ змінюється швидше, ніж до цих змін здатні адаптуватися держави у всій сукупності своїх інституцій – від платіжної системи до армії.
У цьому процесі українське суспільство рухається одночасно у двох протилежних напрямках. З одного боку: це суспільні інновації – від самоорганізації двох майданів до добровольчого та волонтерського руху сьогодні; а з іншого – повсякчасні намагання тих, хто, внаслідок революцій опиняється при реальній владі, відтворити ту саму систему державного правління, яка до революцій призвела.
Ця система своїм гнилим корінням сягає радянського часу. Після розпаду СРСР, українські компартійні можновладці спромоглися зберегти за собою владу, швидко криміналізувавши її. Держава і суспільство зажили окремими життями, перетинаючись переважно тоді, коли у влади виникають потреби у збільшенні ресурсів, які вона безповоротно забирає у громадян.
Зрозуміло, що такий стан речей спричинив безліч конфліктів, які інтегрально мали своїм наслідком два майдани.
Апофеозом зажерливості влади став Державний бюджет вже поточного року та закони, які мають забезпечити його наповнення. Якщо у 1995 році видатки консолідованого бюджету становили 44,6% від ВВП, у 1999 – 26,7%, то у нинішньому, за прогнозними підрахунками фахівців, цей показник перевищить 50%. Рекордно важкий державний фінансовий тягар для суспільства.
Купно з ціновим ударом по населенню, заморожуванням соціальних виплат та заробітної платні, кардинальним збільшенням фіскального навантаження, такі кроки влади можна було б схарактеризувати реплікою даішника з анекдоту: "Яке жорстоке самогубство!".
Бізнес і громадяни не мають змоги забезпечити доходи цього бюджету, навіть якби вони і вірили у те, що влада чесно та ефективно розпорядиться бюджетними коштами. У десятому сторіччі древлянські екстремісти пояснили Київському князеві Ігореві, що збирати потрійну данину ірраціонально. Сьогодні результатом недовіри до влади спочатку стане дальше заглиблення економіки у густу тінь, а тоді і наростання хвилі масових протестів.
Українська тіньова економіка являє собою... унікальну соціальну інновацію. На ній тримається суспільний консенсус. Коли влада намагається його порушити виникає революційна хвиля. Та сама тіньова економіка позбавляє державу ресурсів для відтворення. Замкнене коло.
Амортизація владної системи сьогодні сягає майже 100%. Її терміново треба замінити на інноваційну систему влади. Це як замінити аналоговий телефон на мобільний – дорого, але ніде дітися.
Розірвати замкнене коло можна двома альтернативними шляхами.
Перший – самотрансформація існуючої системи влади з середини. Це коли вона, збагнувши усю небезпеку розчинення державності, керуючись відповідальністю, сумлінням та\або інстинктом самозбереження, консолідуються в середині себе, разом з компетентною громадськістю візьметься за реформи, почавши з унеможливлення корупції. Ймовірність цього варіанту така само, як того "факту", що барон Мюнхаузен сам витягнув себе з болота за волосся.
Другий – знову Майдан. Його імовірність зростає. При тому, що зброї на руках в громадян на порядок більше, ніж рік тому, а психологічний поріг її летального застосування багатьма з них давно перейдено.
Є загроза лавиноподібного розпаду держави, починаючи з платіжної системи, з одночасною ескалацією насильства в країні. Як вже було сказано, місії і функції держав усе одно швидко змінюються. Питання лише у тому наскільки травматичними стануть зміни держави Україна для країни Україна.
Парламент, Уряд і Президент ще не втратили контролю над ситуацією, хоча її опанування вже більше залежить від доброї волі ЄС, США та міжнародних фінансових організацій, ніж від українських чинників. Українські політики ще, можливо, здатні спрямувати суспільні трансформації на мирний шлях. Це слід зробити, розгорнувши процес конституційної реформи. Він має пройти за кількома паралельними напрямками, кожен з яких буде супроводжуватися набранням чинності конституційних законів – від територіальної організації влади до політики суспільної безпеки.
Сам собою, український політикум не має змоги здійснити надзусилля над собою ж, щоб реалізувати це надзавдання. Для цього потрібний важіль і точка опори. За важіль правитиме зовнішній суспільний тиск, а за точку опори внутрішнє парламентське середовище, згуртоване довкола однієї з мотивованих до динамічних та інноваційних політичних трансформацій фракцій. Можливо – довкола союзу таких фракцій у середині правлячої коаліції.
До Верховної Ради поточного скликання обрано чимало політиків нового покоління, які вже демонструють принциповість політичних підходів у голосуванні за визначальні законопроекти. Прикладом тому – позиція цих парламентарів щодо Державного бюджету, законопроекту про надзвичайні повноваження РНБО, або горезвісного кнопкодавства. Водночас вони мають високий рейтинг довіри серед представників компетентної громадськості, волонтерів, добровольчих об'єднань. Це природний міст між політикумом і громадськістю.
Питання лише у парламентській фракції, яка візьме на себе місію просування конституційних інновацій та переконання у необхідності їхнього екстреного запровадження усіх суб'єктів коаліції.
