Удав-альбінос крадеться до Пейзажної алеї
Серед численних міфів про сучасний Київ, найбільш стійким залишається ще радянський – про "найзеленішу столицю Європи". Якщо не потикатися до бетонних дворів-колодязів Харківського масиву, чи новобудов Борщагівки, то це твердження може видатися слушним. Справді, унікальний ландшафт центру з його зеленими крутосхилами та золотоверхими храмами на них, гаї на островах Дніпра створюють враження "моря зеленого".
Однак хижацька забудова центру та прилеглих територій, яка триває від середини 90-х, невпинно знищує пейзажну унікальність міського силуету. Цьому процесу, всіляко підтримуваному київською владою, з усіх своїх сил опирається відповідальна і компетентна громадськість.
Мало не найпомітнішою її перемогою у боротьбі за збереження історичних ландшафтів та рекреаційно-культурних зелених зон Києва стала зупинка намірів забудувати славнозвісну нині, Пейзажну алею. Її, всупереч Генеральному плану Києва від 1986 року, мала вкрити "елітна житлово-офісна і торговельна" нерухомість. Тоді, фактично в садибі Історичного музею, біля фундаментів Десятинної церкви, на місці вже викопаного під житловий багатоповерховий будинок котловану, київські митці та підприємці в ініціативний спосіб розбили сквер. З нього почалася сьогоденна Пейзажна алея – справді визначний об'єкт сучасної комунікативної культури Києва.
На жаль, не вдалося врятувати від забудовників літописне урочище Гончарі – Кожум'яки. Його, замість створення там зеленої зони із садибами традиційних ремесел та художніх промислів (як це передбачав Генплан), забудували стилізованими особняками і торговельними об'єктами. При цьому було фактично знищено 11 метрів археологічного шару, гектари зелених насаджень та "обрізано" схили літописних гір – перед усім Старокиївської і Дитинки.
Сьогодні, зі зміною настроїв на ринку нерухомості, набуттям громадськістю нових навичок і способів ефективних протестів, розвитком суспільної комунікації з'являється шанс дальшого розсування меж рекреаційної зони в районі Пейзажної алеї. Коштом київських меценатів вдалося здійснити археологічно-наукове відновлення фундаментів Десятинної церкви та капітально відремонтувати гранітні сходи, що ведуть до садиби Історичного музею з боку вулиці Володимирської.
Тепер настав час розширення культурної зони Пейзажної алеї на схили урочищ Гончарі-Кожум'яки. Для цього слід відновити сходи на Старокиївській горі.
Різноманітні сходові конструкції на ній відомі щонайменше 350 років. До минулого року тут ще існували у придатному стані дерев'яні, з металевими елементами сходи, збудовані за проектом архітектора Аврама Мілецького, у 80-х роках ХХ ст. Вони певним чином "перегукувалися" зі стилем кутих паркових альтанок Старого Києва чи навіть Мостом кохання у Маріїнському парку.
Саме подібний, навіть більш ажурний проект пропонують відтворити сьогодні громадські активісти, які опікуються долею Пейзажної алеї. Ось такий:
Здавалося, що міська влада цілком готова йти їм на зустріч. До голови громадської організації "Андріївсько-пейзажна ініціатива" Марини Соловйової навіть звернулася з офіційним листом директор комунального підприємства "Інженерний центр" Антоніна Петриченко, де запропонувала представникам громадськості самим створити конкурсну комісію з метою вибору найкращого проекту реконструкції сходів, залучивши до її роботи представника названого комунального підприємства.
Коштом і зусиллями активістів таку роботу було проведено. Проект – запропоновано.
Початок реконструкції сходів анонсував міський голова Віталій Кличко: "Нові сходи, проект яких був узгоджений з громадськими активістами та місцевими мешканцями, будуть виконані у стилі старого Києва. Ми збережемо їх ідентичність. Вони будуть дерев'яними з металевими елементами", – заявив він.
В ході підготовчих робіт було виявлено залишки бетонних конструкцій 50-х років, що потребували експертизи Інституту археології. Її також було виконано.
Але! Раптом міська влада різко змінює свою позицію щодо проекту. Всі подальші адміністративні дії стосовно реконструкції сходів замикаються на Управлінні ландшафтної архітектури і комплексного благоустрою Головархітектури міської адміністрації. Там обстоюють радикально інакший проект – широких, громіздких і "закручених" бетонних сходів. Його розробником виступає приватне підприємство "Архітектурна реноваційна група". Завсідники Пейзажної алеї та художники з Андріївського узвозу вже назвали пропоновану споруду "бетонним удавом". "Бетонна ідея" виглядає так:
Крім того, що такий силует сходів цілковито спотворить ландшафти та завдасть великої шкоди деревам на схилах, її спорудження вимагатиме використання важкої техніки та глибокого занурення у зсувонебезпечні ґрунти. Це потягне за собою додаткові малопередбачувані видатки на укріплення гори. Також бетон принаджує вуличних живописців графіті, які неодмінно перетворять його на виразно чужорідний елемент для цієї місцевості. У спеку бетонними сходами важко буде користуватися через те, що вони пашітимуть теплом.
Попри засекреченість кошторисної вартості "білого удава", є очевидним, що сходи, виконані з чавуну і дерева, будуть не лише органічнішими, але і значно дешевшими та зручнішими в експлуатації. Вони стилістично продовжуватимуть теренкури Замкової гори та сходи гори Уздихальниці біля "Замку Річарда", які також давно чекають на реконструкцію. Так само – відповідатимуть традиціям київського чавунного литва, яке зокрема представлене фонтанами у сквері біля Золотих воріт та Маріїнському парку.
У не одного попереднього покоління міської влади та забудовників є негативний досвід боротьби у власних корупційних інтересах з активістами Пейзажної алеї та Андріївського узвозу. Вони не раз переконалися, що "шкурка вичинки не варта". Чи треба та шкурка нинішній владі? Хіба і без того їй мало клопотів?
Вже поставивши ці два риторичні запитання у фіналі тексту, та переглядаючи чи відкриваються наведене посилання, я раптом наштовхнувся на повідомлення, яке несподівано пояснило поведінку влади. На сайті держзакупівель вивішено оголошення про закупівлю робіт щодо реконструкції сходів від провулку Десятинного до вулиці Гончарної вартістю 31 млн. 500 тис. грн. Замовником виступає комунальне підприємство КМДА "Інженерний центр".
Довідково: Вартість проекту, який пропонує громадськість складає близько 12 млн. грн.
На сам кінець: направду художники з Андріївського назвали того білого бетонного монстра – не удавом, а глистом.
