На похиле дерево вертикалі влади...
Президент Румунії Клаус Йоханіс скасував свій візит до Києва через набуття чинності Законом України про освіту, який ніби упосліджує права національних меншин. З тієї ж причини міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто зробив заяву про те, що відтепер Угорщина блокуватиме усілякі ініціативи України стосовно подальшого зближення з ЄС. Раніше у Польщі розгорнулася антиукраїнська кампанія, підтримувана державними установами та офіційними особами, яка пов'язується з оцінкою діяльності ОУН-УПА та ряду постатей українського визвольного руху, перед усім – Степана Бандери.
У чому причина різкого загострення стосунків України із сусідніми державами?
Перша, цілком очевидна, відповідь, що це засіб внутрішньополітичної боротьби у названих та інших країнах. На тлі наростання суперечностей у Євросоюзі, зумовлених перерозподілом спільних фінансових ресурсів, а також розпорядчих повноважень та намаганнями провідних членів ЄС перекласти значнішу частину тягаря зусиль щодо зменшення негативних наслідків міграції з Близького Сходу, Африки та інших регіонів на східноєвропейські країни, у цих суспільствах наростають настрої ізоляції, "власного шляху", навіть ксенофобії. Таким станом речей користуються як ті політики, що перебувають при владі і прагнуть її зберегти так і ті, хто наразі в опозиції, але не мають наміру там затримуватися. Експлуатація примітивних, обивательських уявлень про короткий і простий шлях подолання мало не усіх соціальних негараздів є давнім рецептом скороспілого "політичного успіху", а коли додати до нього ще і безвідмовну складову "захисту прав етнічних співвітчизників" у інших країнах, то швидкоплинний позитивний ефект забезпечено. Утім, не такий вже і швидкоплинний, коли поглянути на те, як довго за допомогою описаного інструментарію тримається у Росії нинішній її режим. Щоправда росіянам знадобилася значно більша доля ненависницького стимулятора, тому Росією було розв'язано війну з Україною, загарбано Крим та Донецьк і Луганськ з околицями.
Україна виявилася дуже зручним об'єктом для використання у засобах внутрішньої пропаганди – і то не лише для Росії, але і для наших сусідів на Заході. Нажаль!
Це стало можливим перед усім через власну інституційну слабкість української держави. Як то кажуть: "на похиле дерево усі кози стрибають".
Триваюча війна, економічна стагнація, розгул бандитизму і корупції та тероризму зрозуміло, що сильно послаблюють державу. Водночас, саме ці чинники мають стимулювати і "захисні сили" її організму. Однак "імунітет" зовсім не посилюється. Причина цілком очевидна – замість того, щоб, спираючись на колосальний потенціал суспільної самоорганізації, працездатності та інноваційності – будувати сучасну країну, люди, які отримали всю повноту владних повноважень у чотирнадцятому році, заходилися відтворювати олігархічно-корупційну "владну вертикаль" за подобою тієї, яку збудовано у Росії.
Захланність і вторинність такого державного устрою гальмує розвиток нових суспільних взаємин, ізолює цілковиту більшість громадян від впливу на владні рішення, позбавляє їх права на законну частку національного багатства. "Вертикаль", разом з агресивно-слухняною парламентською більшістю перетворюється на інструмент його розкрадання – надр, родючих земель, залишків інфраструктури і виробництва... "Вертикаль" є основним генератором поживного субстрату для корупції, бандитизму та рейдерства. Вона ж – головний руйнівник економіки.
"Вертикалі" не до захисту країни від ворога – вона віддає перевагу торгівлі із ним; не до розвитку інновацій – інновації не дають красти; не до розвитку освіти, науки та культури – ці галузі живлять інтелектом суспільство; не до становлення середнього класу – він бо має занадто розвинене почуття гідності.
Вертикаль двічі завалювалася під власною вагою і двічі відроджувалася. Востаннє – на великій крові. Саме востаннє, бо втретє не буде де і з чого її відновити.
А завалюватися "вертикаль" почала вже, із природним гравітаційним прискоренням.