Щодо підвищення вартості проїзду
Система транспортного обслуговування у Києві являє собою один з найбільших і безвідмовних генераторів готівкових коштів в Україні. Щодня 3 200 000 пасажирів користуються міським транспортом – від маршрутних таксі до метрополітену. Облік та розподіл цих коштів являє собою таємницю так само як і обсяги різноманітних побічних заробітків на транспорті.
Разом з тим транспортний комплекс столиці майже припинив свій розвиток. Перед усім через припинення розбудови мережі метрополітену. В кращому разі у 2019 році відкриються дві станції на Виноградарі. Далі глухий кут. Всесвітньо сумнозвісний міст на Троєщину залишається потворною пам'яткою тупості і захланності трьох генерацій київської міської влади.
Якісь та надійність транспортного обслуговування у Києві впевнено деградує. Надто у порівнянні з іншими містами Європи – від Казані до Лісабону. Аварійність, перед усім перевезень у маршрутних таксі, спека або холод, хамство і безвідповідальність водіїв, збої регулярності, неприйнятна тіснява – це все київський пасажирський транспорт.
Які підстави підвищувати вартість проїзду? Двомільярдний борг російським кампаніям за 100 метровагонів?
Якість роботи київського транспорту після зростання тарифу на проїзд не поліпшиться. Проте автори ідеї підвищити ціну, схоже, і не мали того на увазі.
Добігає кінця термін перебування "біля ясел" поточної генерації влади – спочатку президента, тоді парламенту, тоді Київради та міського голови. Генератор готівки має інтенсифікуватися, бо не факт, що доступ до нього зберігатиметься після вісімнадцятого – двадцятого року.
Підвищення вартості проїзду у Києві є величезним злом для всієї української економіки, тому, що на ціни у Києві орієнтуються і транспортні підприємства в усій країні. Зростання київського транспортного тарифу запускає загальний інфляційний мультиплікатор. Додайте до цього анонсоване сімнадцятивідсоткове зростання ціни газу та адміністративне знецінення гривні, днями здійснене Нацбанком, ще чимало очевидних чинників стагнації, і ви прийдете до висновку, що поточна влада сама не вірить у те, що їй вдасться зберегтися.
Утім вона завжди зможе замаскуватися під щось на зразок "помаранчевого", або "гідного", як це сталося після обох революцій.
