Яким чином "децентралізація" допоможе скласти уявлення про реальний соціально-демографічний стан України
Сьогоднішнє свято працівників місцевого самоврядування сягає своїм корінням в часи радянської влади – 7 грудня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Закон "Про місцеві ради народних депутатів Української РСР і місцеве самоврядування".
Наразі в Україні загалом зберігається радянська – колоніальна система територіальної організації влади. Країну поділено на області, ті – на райони, а райони на сільради. Міста в Україні поділяються на такі, що мають спеціальний статус – Київ і Севастополь, а також – на міста районного та обласного значення. У 24 містах України збережено районний поділ.
Маємо лише дві новації часів незалежності у питаннях територіальної організації влади. Утворення (відновлення) у складі України, в 1991 році Кримської автономії та створення, починаючи з 2015 року, нового типу територіальних одиниць – "об'єднаних територіальних громад". Першою ОТГ в Україні стала Новопсковська громада у Луганській області.
Особливість ОТГ полягає у тому, що їхній статус жодним чином не унормовано у чинній Конституції. При створенні ОТГ, вони дістають цілком прогресивну можливість прямих бюджетних взаємин з Державним бюджетом. Водночас зберігаються і функціонують такі адмінтеродиниці як райони в областях та самі області, які за логікою "реформи децентралізації" не мають бути наділені управлінськими повноваженнями щодо нових громад. Таким чином мала бути демонтованою сумнозвісна радянська вертикаль рад, а заразом і державних адміністрацій.
Проте, схоже, що чинній владі цілком сподобалася виконавча вертикаль державних адміністрації як перспективний механізм впливу на результати виборів. Відтак її зберегли. Ба більше, минулого року голів та заступників голів ОДА і РДА позбавили статусу державних службовців, натомість перетворивши їх на "політиків". Президент призначає їх на посади за поданням прем'єра, своїм одноосібним рішенням – без проведення конкурсних процедур, які є неодмінним для заміщення вакансій державних службовців.
Зрозуміло, що такий викрутас "децентралізаційної реформи" не міг не позначитися на її якості. Наявність представницьких і виконавчих установ районного і обласного рівня на додачу до голів, рад і їхніх виконкомів у новостворених ОТГ створює управлінський хаос і різнорівневі фінансові, майнові, земельні та інші конфлікти. Словом, у "мутній воді...".
Позавчора президент, у своєму виступі на Форумі місцевого самоврядування, повідомив, що у поточному бюджетному році вже 664 громади здійснюють прямі бюджетні відносини з Державним бюджетом. У зведеному бюджеті держави 52% є коштами місцевих бюджетів, щоправда з урахуванням державних субвенцій та субсидій. Наведені цифри та оприлюднені наміри покрити усю країну мережею об'єднаних громад свідчать на користь певного прогресу у справі модернізації територіальної організації влади. В ідеалі, незабаром базовими "конструктивними елементами", з яких "зібрано" державу стануть громади, а райони і області припинять своє існування через непотрібність. Галузеве управління здійснюватиметься за окружним принципом, при цьому, наприклад, госпітальний округ за своїми межами не збігатиметься із поліцейським, а той зі шкільним, податковим, природоохоронним тощо.
Однією з головних проблем, які ще не вирішено на шляху цієї реформи, є земельна. Попервах нові громади організовувалися за принципом "моделі атома Д. Томсона". Це т.зв. "пудингова модель", за уявленнями якої негативно заряджені електрони, немов родзинки у пудингу, перебувають у "тісті" позитивно зарядженого поля, утворюючи "неподільний атом". Тобто, населені пункти, що входять в об'єднану громаду, звісно, перебувають у її юрисдикції, однак територія між їхніми межами цій громаді не підпорядкована.
Такий стан речей перед усім створював великі проблеми для розробки програм перспективного соціально-економічного розвитку громад. Відтак Уряд дав вказівку Держкомзему передати відповідні землі у відання ОТГ. Надалі, після узагальнення практики порядкування ОТГ своїми земельними ресурсами, для остаточного унормування земельних відносин у них, усе ж знадобиться спеціальне законодавство.
Другою значною проблемою для підготовки нормативних документів розвитку ОТГ є низька якість інформації щодо складу їхнього населення. Статистичні дані сильно відрізняються від реальної картини через міграційні процеси, сумнівну легальність ринку праці, цілковиту непрозорість ринку оренди нерухомості, маніпуляції з комунальними тарифами, виплатами за державними пільгами тощо.
Зрозуміло, що держава в особі Уряду хронічно уникає проведення Всеукраїнського перепису населення. Тому, при створенні паспортів населених пунктів в ОТГ, їхнім місцевим радам варто самим ухвалювати рішення про добровільний перепис громадян, які проживають на їхніх територіях та паспортизацію домогосподарств. Зрештою, коли завершиться процес "децентралізації", можна буде навіть скласти адекватне уявлення про реальний соціально-демографічний стан України загалом.
Насамкінець слід зауважити, що запровадження воєнного стану у 10 областях України таки унеможливило проведення там виборів голів і рад новоутворених ОТГ, попередньо призначених на 23 грудня. У наступний бюджетний рік населені пункти цих 45 ОТГ ввійдуть у такому самому стані, який має місце цього року – бюджетної підпорядкованості по вертикалі районам і областям.
З Днем місцевого самоврядування!
