Чию позицію сьогодні б підтримали засновники української державності?
В Україну повернулася політична боротьба. З усіма її, як архаїчними, так і сучасними атрибутами, зокрема – наклепами, перекручуваннями, хейтом, істериками, що тепер поширюються ботофермами через соціальні мережі, які стали частинами олігархічних медіаімперій. Хоч це і дорого, але ефектно.
Після збурення, викликаного тижневою "епопеєю" з ухваленням і миттєвим впровадженням "набусапівських" законів, почалася медіакампанія, з дискредитації аргументів, які у своїх виступах застосовує Юлія Тимошенко, стосовно необхідності збереження суверенного права громадян України формувати національні органи влади та управління. Мовляв ці аргументи неспроможні через те, що щось подібне колись набалакав путін.
Так от: багаторічні справжні борці за незалежність України і її демократичний устрій ще у 90-ті, та й пізніше тими ж словами, які використовує Юлія Тимошенко, говорили про неможливість втрати суверенітету через механізми зовнішніх впливів на українську владу. Мова про героїв України Левка Лук'яненка і Степана Хмару, про визначного конституціоналіста Віктора Мусіяку, лідера конституційного процесу 1996 року Михайла Сироту, багаторічного парламентаря Анатолія Матвієнка та багатьох інших.
Так сталося, що з переліченими визначними людьми я був добре знайомий, співпрацював з окремими. Часто дискутував, незручно згадати – аж до емоційних суперечок. Пам'ятаю з перших, що називається вуст, їхнє ставлення до названої проблеми.
Посилатися на путіна у таких речах – це чистої води самовикриття авторів кампанії. Панове, не дискредитуйте себе! Є ж бо багато предметів для спільної конструктивної роботи.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
